Уильям Крюгер - Звичайна вдячність

— Дякую, капітане, — пробурмотів Гас, заплющуючи очі.

— Відпочивай.

А потім Гас сказав те, чого я досі ніколи від нього не чув:

— Капітане, ти — сучий син і назавжди ним зостанешся.

— Знаю, Гасе, знаю.

— Вони померли через тебе: це вже ніяк не виправиш.

— Вкладайся, годі тобі.

Гас заснув одразу, чути було лише його хропіння. Батько зиркнув на місце, де посеред підвалу стояли ми, і сказав:

— Ідіть спати, а я ще трохи помолюся.

— У машині купа мотлоху, — нагадав я. — Мати гніватиметься.

— Не хвилюйся, я про це подбаю.

Батько пішов до церкви, а ми з Джейком вийшли через задні двері. Спати не хотілося. Я сів на сходах біля церкви, Джейк умостився поруч. Страшенно втомлений, він прихилився до мене.

— Що Гас мав на увазі? — мовив він. — Батько вбив їх усіх — що це означає?

Мені це теж не давало спокою. Я відповів, що не знаю.

Потроху прокидалися пташки. Над пагорбами, що ніби обступали долину річки Міннесота, займалася яскраво-червона смужка, сповіщаючи про настання світанку. Та я побачив іще дещо. З того боку вулиці знайома постать майнула з-за кущів бузку, що росли в кінці саду. То була моя сестра, яка крадькома перебігла через галявину й тихцем заскочила в будинок через задні двері. Ось тобі й ніч з її таємницями.

Я сидів на сходах батькової церкви і думав, як же я люблю темряву. Той солодкавий смак, який вона збуджувала в моїй уяві, п’янкий спалах гріховності в моїй свідомості. Я був грішником. Без жодного сумніву. Проте я не один такий. Ніч була найкращим моїм компаньйоном.

Я гукнув Джейка, але він уже спав.

Батько довго молився. Було запізно лягати спати, проте й зарано готувати сніданок. Йому випало бути чоловіком, один із синів якого заїкався, а другий — звернув на стежку неповнолітнього злочинця, донька, що до того ж мала заячу губу, поверталася хтозна-звідки ночами, а дружина ненавиділа його професію. Проте він не молився ні за себе, ні за когось із нас. Найімовірніше, він молився за батьків Боббі Коула й за Гаса. А може, й за того негідника Морріса Інґдала. Молився від їхнього імені. Гадаю, молився за те страшенне Боже милосердя.

Вона була босоніж, одягнена в білий махровий халат. На столику стояло горнятко міцної кави. Навпроти лежала брошура. У руці вона тримала механічний олівець. Розгорнутий блокнот стенографіста білів на червоному пластмасовому столі. Поряд у попільничці, на якій золотом було викарбувано зображення чотирьох президентів з гори Рашмор, диміла цигарка. Час від часу вона відкладала вбік олівець, брала її до рук, вдумливо затягувалась і повільно випускала тютюновий дим, який оповивав кухонний стіл.

— Тремтить, як осиковий лист, — тихо зронила вона, вдивляючись у дим, що поступово розвіювався. Задоволена, взяла олівець і зробила позначку в блокноті.

Це відбувалося саме в той час, коли мати була надміру захоплена творчістю Айн Ренд, тож і собі вирішила стати всесвітньо відомою письменницею. Вона подавала свій доробок до Нью-Йоркської школи письменників і навіть отримала підтвердження, що їй не бракує хисту для цієї справи.

Джейк їв пластівці і бавився іграшковим водолазом, що то пірнав, то підіймався у склянці з водою. Я ласував підсмаженою грінкою з хрумким арахісовим маслом і виноградним желе.

Мені анітрохи не подобалося арахісове масло, що неприємно хрум­тіло, та оскільки його продавали зі знижкою, мої вибрики матір не цікавили.

— Кіт поліз по підлозі, як… — почала вона, взяла цигарку і замислилася.

— Ніби вбивця, що переслідує свою жертву, — відповів я.

— Ну ж бо, доїдай мерщій, Френкі.

— Як грабіжник за здобиччю, — вигукнув Джейк, не відриваючись від водолаза.

— Дякую, але я не потребую вашої допомоги.

Вона ще трохи подумала й записала щось у блокнот. Я нахилився подивитися, що ж саме: «…як кохання, що наповнює серце».

Зайшов батько. На ньому був красивий чорний костюм, біла сорочка і синя краватка.

— Служба опівдні, Рут.

— Я буду готова, Натане, — вона навіть не підвела голови.

— Люди почнуть збиратися значно раніше.

— Я вже бувала на похоронах, Натане.

— Хлопці, будь ласка, вдягніть щось пристойне.

— Вони знають, що їм робити, Натане.

Батько постояв іще з хвилину, вдивляючись у материну потилицю, а потім вийшов. Щойно він зник за дверима, мати одразу згорнула записник і поклала його зверху на блокнот. Загасивши цигарку, вона мовила:

— Дві хвилини — і сніданок завершено.