Уильям Крюгер - Звичайна вдячність

Здесь есть возможность читать онлайн «Уильям Крюгер - Звичайна вдячність» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Издательство: НАШ ФОРМАТ, Жанр: Детектив, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Звичайна вдячність: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Звичайна вдячність»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

...Того страшного спекотного літа 61-го він не забуде ніколи, й навіть 40 років по тому все сказане і вчинене тоді спливатиме в пам’яті так, наче трапилося тільки вчора. Тоді, йому було 13, безтурботний підліток, що зростав у благопристойній родині (тато – священик Методистської церкви, мама – творча і талановита регентша хору, геніальна сестра – майбутня студентка і молодший братик-школяр), упродовж тих трьох літніх місяців пройде жорстоку школу дорослішання. Через вервечку загадкових смертей, що матимуть різні прояви: нещасний випадок, природна смерть, аварія, вбивство. Йому доведеться сповна пізнати життя, сповнене драматизму, таємниць, брехні та зради, відданності та перелюбства.
Але звичайнісінький хлопчисько у трагічний для його родини час, коли звичний йому світ одномоментно зруйнувався, здавалося б, назавжди, виявив дива розважливості та кмітливості, навчився втрачати і віднаходити, ненавидіти і прощати та пізнав ціну любові.

Звичайна вдячність — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Звичайна вдячність», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— А ти її любив, Емілю?

— Не зовсім так. Я міг у всьому на неї покластися, я любив, коли вона була поруч. Вона мені страшенно нагадувала…

— Нагадувала кого?

— Її маму, Натане.

— І саме тому ти переспав з вісімнадцятирічною дівчиною? Тому що вона нагадували тобі її матір?

Що було в батьковому голосі? Злість? Глибоке обурення? Зрада?

— Я знаю, це здається жахливим, але все не зовсім так, Натане. Це трапилося лише раз. Лише один-єдиний раз, присягаюся. Мені страшенно соромно. Та для Аріель це, звісно, означало набагато більше. Як і для будь-кого в її віці. Я знаю, вона говорила про шлюб. Шлюб зі мною. Ти можеш собі це уявити, Натане? Чоловіка, вдвічі старшого за неї, сліпого як кріт, з потворним обличчям. Що вона скаже про той шлюб, коли спаде вуаль з її очей і вона усвідомить болото, в якому загрузла? А Лайза? Лайза ніколи не прийняла б когось іще в її сховищі, особливо того, хто, на її думку, міг украсти всю мою прихильність. Натане, я відмовив Аріель. Клянуся перед Богом, я зробив усе, на що був спроможний, аби відмовити її кидати своє життя в моє провалля. Але вона… вона така юна. А молодість така впевнена в тому, чого хоче.

Брендт зупинився, навколо запала глибока тиша, осівши важким тягарем на наших плечах. Хоча Еміль був сліпим, його очі дивилися вниз, ніби це сором тягнув їх додолу.

— Я намагався вкоротити собі віку, — вів він далі. Здавалося, його голос звучав десь далеко, і його сюди приніс вітер. — Тобі це відомо? У лікарні в Лондоні, після поранення. Мене тоді накрила темрява, я не уявляв, як далі жити, — він торкнувся кінчиками пальців до рубця і додав: — А знаєш, чому я намагався вбити себе того разу? Причина значно серйозніша. Принаймні я так її собі тлумачив. Я хотів, щоб Аріель позбулася мене, я не бачив іншого способу, як із цим покінчити.

— Ніж убити її, — сказав я.

— Френку… — попередив тато.

— Убити її, — Брендт підвів голову, певно, усвідомлюючи жахливість ситуації. — Невже ви так думаєте? Що я вбив Аріель? Тому ви тут?

Відчинилися скляні двері, з’явилася Лайза й уважно і навіть дещо сердито нас оглянула, ніби ми якісь порушники.

— Емілю? — запитала вона. Проте через її глухоту та проблеми з мовою, звертання прозвучало як «Еміо».

Брендт зробив їй якийсь знак.

— Я хочу, щоб вони пішли, — гуділа Лайза.

— У нас є одна справа, — він повернувся до сестри, аби та зуміла прочитати по губах. — Повертайся в дім. Усе добре. Іди, я скоро буду.

Юна Брендт трохи повагалася. Потім повільно посунула до приміщення. Якби я був на Лайзиному місці, точно десь причаївся б і підслухав, хоча їй було ліпше цього не знати. Крізь скляні двері я побачив, як вона зникла на кухні, — тихо задзеленчав посуд.

— То це правда, — підсумував тато. — Дитина твоя.

— Вона не казала мені про дитину, Натане. Ні слова. Проте коли я дізнався, що вона померла вагітною, я щиро сподівався, що батьком дитини є Карл.

— Ти думав, що Аріель ходить по руках?

— Я не про це. Цього просто не могло бути. Ми були разом лише той єдиний раз.

— Вона сюди часто приходила вночі, — гнув своє батько. — Френк кілька разів бачив, як вона тікала з дому.

— Це правда, — погодився Брендт. — Вона приходила пізно і стояла на подвір’ї, дивлячись на моє вікно.

— Емілю, ти ж сліпий. Звідки тобі про це відомо?

— Її бачила Лайза. Вона хотіла прогнати Аріель, але я попросив дати їй спокій. Я говорив з Аріель, вона пообіцяла припинити ці нічні візити.

— Припинила?

— Сподіваюся, так. Я не знаю. Це було одразу після моєї спроби самогубства. А потім стільки всього трапилося…

— Вона приходила тієї ночі, коли зникла?

— Упевнений, що ні. Якби вона була тут, Лайза мені сказала б. Послухай, — він благав, — я не вбивав Аріель. Я не міг скривдити Аріель. Я любив її своєю понівеченою любов’ю. Звісно, не так, як вона хотіла, а так, як я міг. Ти маєш мені вірити, Натане.

Тато заплющив очі й мовчав. Мені здавалося, серед нічної темряви він молився.

— Я вірю, — почулося у відповідь.

— Ти повинен розповісти це Рут, я так вважаю, — попросив Брендт з гіркотою в голосі.

— Ні, ти це зробиш сам, Емілю.

— Добре, я поговорю з нею завтра, Натане, гаразд?

— Так.

— Натане?

— Що ще?

— Нашій дружбі кінець?

— Я щиро молитимуся, аби пробачити тобі, Емілю. Але не маю жодного бажання з тобою бачитися, — тато підвівся. — Френку?

Я й собі підвівся.

— Хай береже тебе Господь, Емілю, — мовив тато наостанок. Слова не звучали як благословення, яке зазвичай він промовляв наприкінці служби. Вони задзвеніли, наче смертний вирок. Я йшов слідом до «Паккарда», ми сіли в машину. Я озирнувся назад: Еміль Брендт розчинявся в темряві ночі; якби він зостався там ще на трохи, відрізнити його від чорної порожнечі стало б геть неможливо.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Звичайна вдячність»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Звичайна вдячність» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Звичайна вдячність»

Обсуждение, отзывы о книге «Звичайна вдячність» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x