Фред Варгас - Мерщій тікай і довго не вертайся

— Вулиця Жан-Жака Руссо.

— Гадаєте, саме це місце під загрозою?

— У мене є багатоповерхівка, розмальована четвірками на цій вулиці.

— Якими четвірками?

Адамберґ вирішив, що Декамбре і так досить вплутався у цю справу, тому має право знати про іншу сферу діяльності свого психа. А ще він про себе відмітив, що попри свою освіченість, Декамбре, як і ерудит Данґлар, зовсім нічого не знав про значення четвірок. Талісман не був аж настільки відомим, тож тип, який його використовував, мав зануритися дуже глибоко в питання.

— У будь-якому разі, — завершив Адамберґ, — ви можете розслідувати цю справу без мене, для своїх життєвих питань. Це буде хороший екземпляр для вашої колекції, як для вас, так і для Глашатая. Але щодо справжньої небезпеки, то можна забути про це. Хлоп обрав інший шлях, винятково символічний, як сказав би мій заступник. Бо на вулиці Жан-Жака Руссо нічого не трапилося цієї ночі, як і в інших розмальованих будинках. Натомість він продовжує малювати. Це триватиме, доки йому не набридне.

— Тим краще, — сказав Декамбре після короткої паузи. — Дозвольте сказати, що мені було приємно познайомитися з вами ближче, і вибачте, що через мене ви марно витратили час.

— Навпаки. Я вмію цінувати добре витрачений час.

Адамберґ поклав слухавку і вирішив, що його робочий суботній день завершено. У списку поточних справ не було нічого, що не зачекало б до понеділка. Перед тим, як вийти з кабінету, він подивився у блокнот, аби, прощаючись, назвати правильно жандарма з Ґранвілля.

Надворі крізь легкі хмаринки пробилося сонце, і все місто набуло святкового і трішки ледачого настрою. Він зняв куртку, перекинув її через плече і повільно рушив уздовж ріки. Здавалося, ніби парижани забули, що в них є річка. Попри весь свій бруд, Сена лишалася для Адамберґа прихистком. Він насолоджувався її важким плином, запахом щойно випраної білизни і криками птахів.

Спокійно блукаючи маленькими вуличками, Адамберґ порадів, що Данґлар зостався перетравлювати свій кальвадос удома. Йому хотілося поховати історію з четвірками без свідків. Данґлар мав рацію. Митець-інтервенціоніст чи маніяк-символіст, а псих зі своїми четвірками обертався в колах, не дотичних до Адамберґа. Комісар програв, і йому було на це начхати. Тим краще! Він ніколи не пишався своїми перемогами в суперечках із заступником, але поразки любив переживати на самоті. У понеділок він скаже, що помилився, і четвірки перейдуть у розряд кумедних історій на кшталт велетенських сонечок з Нантея. Від кого ж він чув цю історію? Від фотографа з ластовинням. А як же його звали? Він уже й не пам'ятав.

У понеділок Адамберґ оголосив Данґлару, що справу з четвірками завершено. Як людина вихована, Данґлар не дозволив собі жодного саркастичного коментаря, а лише кивнув на знак згоди.

У вівторок, о чотирнадцятій п'ятнадцять зателефонували з комісаріату Першого округу і повідомили, що в будинку № 117 на вулиці Жан-Жака Руссо знайдено труп.

Адамберґ поклав слухавку надзвичайно повільно, ніби зараз ніч і він не хотів нікого розбудити. От тільки день був зараз уповні, тож Адамберґ не намагався зберегти сон інших, а радше сам прагнув заснути. Тихенько забутися. Він добре знав миті, коли власна природа настільки турбувала його, що хотілося одного дня згорнутися в клубочок тупості і безсилля, щоб ніколи більше не вилазити з нього. Ті миті, коли попри всі аргументи здорового глузду він мав рацію, не були найприємнішими. Вони тиснули на нього своєю вагою, наче зловісний дар, вручений йому при народженні злою феєю Карабос [18] Карабос — зла фея з казки «Спляча красуня». . Вона схилилася над його колискою і промовила таке: «Раз ви не покликали мене на хрестини — а в цьому не було нічого дивного, адже його батьки, бідні, як Йов, святкували народження дитини на самоті в нетрях Піренеїв, закутавши малого в одну з найкращих ковдр, — раз ви не покликали мене на хрестини, дарую цій дитині талант відчувати бридоту ще до того, як усі решта помітять її». Або щось на кшталт того, але елегантніше сказане, адже фея Карабос у жодному разі не була ні грубою, ні неосвіченою.

От тільки такі миті тривали недовго. З одного боку через те, що насправді Адамберґ не збирався згортатися клубочком, оскільки мав фізичну потребу півдня ходити, а решту дня — стояти. З іншого боку, він не вірив, що мав якийсь дар. І всі його передчуття, пов'язані з четвірками, насправді просто логіка, хай навіть ця логіка не була такою стрункою, яку Данґлара, навіть якщо він не міг пояснити її невловиму механіку. Очевидно, що з самого початку ці четвірки задумувалися як погроза. Та ще й така чітка, ніби автор написав на дверях: «Я тут. Дивіться на мене і стережіться». Очевидним також було те, що ці погрози перетворилися на реальну небезпеку, коли Декамбре і Ле Ґерн повідомили йому про те, що чумні повідомлення почали з'являтися того самого дня. Очевидно, що той тип насолоджувався трагедією, яку сам і розігрував. Очевидно, що він не зійде з обраного шляху, і що всі ці мелодраматичні уточнення можуть завершитися трупом. Логічно. Настільки логічно, що Декамбре боявся цього не менше, ніж сам комісар.