Мартін Кейдін - Майже опівночі

— А людей у літаку опізнано?

— Ми залучили найкращих експертів з авіакатастроф. Окрім того, фахівців-медиків та декого з ваших, вам це відомо, — сказав Шерідан. — Зосталося там дуже мало, проте ясно, що в ль таку перебувало двоє. Винищувачі дали залп двадцятиміліметро-вими снарядами, і їх одразу було вбито. А вдарившись об землю, «ацтек» вибухнув. Ну, а що у вас?

Вінсент потягся по сигарету.

— Ми переконані, що то були Мальйоні і його дівчина-негри-тянка. З якоїсь причини Мальйоні не вбив охоронника на аеродромі. Дивно. Людина може спричинити загибель тисячі невинних людей, а власноруч позбавити когось життя — це для неї наче смертний гріх. Охоронник не бачив, хто вдарив його. Зате виразно розгледів дівчину і впізнав її на фотографіях.

Шерідан присунув донесення ближче до Вінсента.

— Може, нам і вдасться встановити особи загиблих за останками. Та ви маєте рацію. Щодо того, хто був у літаку, сумнівів немає. Можна викреслити тих двох із списку, — похмуро додав він.

— На жаль, це ще далеко не кінець, — зауважив Вінсент. — Досі не знайдено останню бомбу. Напруга не спадає.

— Але якого біса вони хочуть від нас? Щоб ми покинули свої кабінети й самі заходилися шукати ту бомбу?

— Так, — відказав Вінсент, — якщо це буде необхідно. Скажу вам відверто: я дуже стривожений. Джеффріз здатен на все.

— Намацали якісь нитки?

— Анічогісінько. — Вінсент струсив попіл з сигарети. — Щось давно я не бачив вашого помічника.

— Він у Форт-Міді. Я послав його туди…

— До Ховінга?

— Атож. Я подумав, що нам не слід нехтувати жодною можливістю, — пояснив Шерідан. — Він зібрав на Джеффріза повне досьє і тепер разом з програмістами із УНБ ставить завдання комп'ютеру.

Вінсентове обличчя лишилося байдужим.

— Гадаєте, це щось дасть?

— Ні, звичайно. І Пол тієї самої думки. Але ми зобов'язав ні спробувати все. — Шерідан скривився. — Та навіщо я вам це кажу! Ви ж самі усе чудово розумієте.

— Ви маєте рацію, — стомлено мовив Вінсент. — Бо, коли ми не знайдемо цю останню бомбу найближчим часом, не виключено, що я прийду до вас найматися на службу.

— Домовилися, — сказав Шерідан.

— Але я волів би зберегти за собою своє нинішнє місце, — сухо зауважив Вінсент і, помовчавши трохи, додав: — Слухайте, я ж хотів у вас запитати дещо. Ага, про того полковника, якого ви згадали вчора. Ви сказали, він був…

— …безпосереднім командиром Джеффріза у В'єтнамі, — закінчив за нього Шерідан. — Він буде тут о десятій нуль-нуль сьогодні. Приблизно за годину. Можливо, він чимось зможе допомогти нам. А зараз я хочу їсти. Може, розділите зі мною другий сніданок?

— Другий? Коли ж ви сюди прийшли?

— Прийшов? Чорт забирай, та доки не покінчено з цією халепою, я й не виходжу звідси. Сплю в кабінеті. Ходімо трохи підкріпимось.

Коли Девід Сілбер вийшов з гри, генерал Артур Шерідан повернувся до себе на Нортонську базу ВПС. Звідси він міг підтримувати прямий зв'язок з усіма військовими штабами, розкиданими по цілому світу. Він був переконаний, що це — неодмінна передумова успіху в пошуках п'ятої, останньої атомної бомби. На його подив, туди ж, до Нортона, прибув і Вінсент. ФБР та інші відомства обнишпорювали всю країну, шукаючи Майка Джеффріза, Пет Х'юз та останню бомбу. Отож Вінсентові не лишалося нічого іншого, як чекати наслідків цього ретельного й копіткого пошуку. Шерідан, як і Вінсент, також терпіти не міг бездіяльності. Вони обидва воліли діяти за власною інтуїцією, аніж очікувати, до чого призведе це полювання на людей, що відбувалося в масштабі всієї країни.

За їхніми відомостями, банда, яку очолював Майк Джеффріз, складалася з чотирьох чоловіків і трьох жінок. Щодо всіх, окрім Джеффріза та Х'юз, була вже цілковита ясність. Девід Сілбер являв собою восьму особу, але він ніколи не був у Ц'й справі прямим співучасником, і до того ж він уже вийшов з гри. Існували також якісь невідомі спільники в Європі. «Під три чорти їх», — подумав Шерідан. ЦРУ та органи контррозвідки мали невдовзі пристукати цю дрібноту. Артурові Шерідану потрібна була тільки остання бомба. А Вінсентові — Майк Джеффріз та його подружка.

Фактично всі операції тепер провадилися через ФБР. Проте, на пропозицію Вінсента, вони з Шеріданом жили й працювали разом, мов сіамські близнята. Вінсент хотів завжди мати Шері-дана напохваті для обговорення кожної крихти свіжої інформації, бо ніколи не можна передбачити наперед, як саме й коли саме одна така крихта допоможе знайти новий ключ для пошуків.