Мартін Кейдін - Майже опівночі

Під кінець він вимкнув двигун, набрав у легені якнайбільше повітря і вхопився за важіль руля напрямку. «Стірмен» закрутило в штопорі, і він ринув до землі. Тоні вивів літак із штопора в найостаннішу мить і м'яко приземлився.

Коли машина, різко загальмувавши, зупинилася, він, сам того не тямлячи, плакав від щастя.

Таким і побачив його Майк Джеффріз.

Леслі Холл дивилася на Тоні, який сидів за кермом. Вона чітко бачила його профіль у ті хвилини, коли фари зустрічних машин розтинали темряву. Вона досі не могла повірити, що кохає цього чоловіка. Чоловіка, здатного кепкувати із себе самого і чхати на цілий світ. Цей грубіян, що цурався людей, підтримав і втішив її, коли вони довідались про загибель Джіна. Жахлива картина розбурханого вогню, посеред якого — в машині, як у пастці, — був Джін, глибоко запала їй у душу, і Леслі нестямно прагнула відігнати це видіння з-перед очей. Але в останню мить їй завжди уявлялось, як мускулясте, кольору темної бронзи тіло Джіна шкварчить у вогні, і вона кусала собі губи, щоб не заплакати.

Вони тоді всі були в роз'їздах, швидко переїжджали з місця на місце за заздалегідь накресленим планом. Вони мали п'ять бомб, і Джін поїхав до Канзас-Сіті, щоб закласти там першу. Вони й досі не могли збагнути, що саме в нього не спрацювало. Якась примха долі — і загинув чоловік, з яким вона мала одружитися.

Він відмовлявся одружитися з нею, поки не стане на ноги. Із В'єтнаму Джін приїхав героєм — низка орденів і медалей, блискучий послужний список стрільця рятувального вертольота. Поки він носив форму, його шанували, товариші по службі приязно поплескували його по плечах. Потім він скинув військову форму, і виявилося, що для нігера, хай і колишнього героя, пристойної роботи немає. Джін Мур нікому не був потрібний. На десять авіамеханіків у країні важко було знайти одного такого, як він, але ніхто не бажав сісти в літак, двигун якого підготував до польоту чорношкірий. Він міг заправляти літаки пальним, протирати кабіни ззовні, прибирати в ангарах. Але йому не дозволяли торкатися робочих механізмів.

Ніхто не дозволяв, окрім Майка Джеффріза, який не розрізняв кольорів шкіри. Принаймні внутрішнім зором. Але він заглянув углиб, у саму душу Джіна Мура. Майнові не потрібен був зайвий механік, але він знав, крізь які злигодні пройшов Джін.

— Зараз у мене нема для тебе роботи, — сказав він Джіно-ві. — Але я дам тобі нагоду показати своє вміння, і, якщо ти справді добрий фахівець, я тебе не звільню.

Це було все, про що мріяв Джін. Він дістав свій шанс у житті від Майка, і дружба між ними виникла з першої зустрічі й дедалі міцніла. Майк навчив Джіна управляти літаком і стрибати з парашутом. Удвох вони справляли велике враження. Майк не керував своїм другом. Він надихав його.

Потім Джін загинув. Тоні Мальйоні був йому майже таким самим близьким другом, як і Майк. Тоні не залишав ніяких сум-нівів щодо своєї позиції в расовому питанні.

— Якщо хтось запевняє, що йому байдуже, якого кольору шкіра в людини, — казав Тоні, — ніколи не вірте цьому сучому синові. Треба просто не помічати кольору шкіри. Ось у чому суть… Я? Та мені начхати на це…

Але на людях Тоні розумівся, і він теж допомагав Джінові Муру стати класним пілотом; а коли в газетах вони побачили чорну купу уламків автомобіля, він тяжко переживав це. Бо під тими уламками був Джін.

Саме тоді й потрапила Леслі в обійми Тоні. Це сталося досить швидко і було як диво. Вони покохали одне одного. Вони й самі не знали, як це сталося, і не хотіли знати. Навіть проміж себе не розмовляли на цю тему. Просто збагнули, що віднині мають бути разом.

І ось вони разом — у цьому «фольксвагені», з хлопцем, якого звуть Майк, та його безіменною дівчиною, що вовтузяться на задньому сидінні, не зважаючи ні на кого.

Не дивно, що Тоні глузував з усього світу. Він мав рацію: життя — суцільна мерзота…

Боб Вінсент поклав ноги на стіл генерала Артура Шерідана. На обличчі в того відбився подив.

— У вас свято? — поцікавився Шерідан. Вінсент усміхнувся.

— Ні, скоріше передчуття свята. — Він помахав стрічкою телетайпного повідомлення. — Ми одержали повідомлення, що Мальйоні бачили в околицях Лос-Анджелеса. В якомусь убогому мотелі. Управитель нібито бачив також, як до нього в кімнату заходила молода негритянка. Якщо він не помилився, то могла бути Леслі Холл.

— А хіба вона негритянка?

— Атож. Нині такі пари вже не дивина, як ото раніше, але й не таке поширене явище, щоб не привертати до себе уваги.