Мартін Кейдін - Майже опівночі

— Забирайтеся геть і не здумайте зупинятися, поки не переїдете кордон штату.

«Навіть непогані хлопці. А втім, начхати на них, — думав собі Тоні Мальйоні. — Головне — що їх не схопили і вони їдуть далі, і тепер він поведе цю чортову тарадайку навпростець до самого Розуелла. А там вони змішаються з юрбою і зникнуть до тієї миті, коли він здійснить свій кидок».

На сидінні праворуч від нього куняла Леслі. Мальйоні озирнувся назад, на Манка з дівчиною. Тонка ковдра, якою вони прикрилися від сторонніх очей, тепер зібгалася жужмом, і Тоні ковзнув туди поглядом. Тоді посміхнувся й знову спрямував усю свою увагу на дорогу.

Тепер принаймні він мав час поміркувати. Як це, в біса, сталося, що він вирядився мексіканцем? Чим більше він про це думав, тим кумеднішим воно здавалось, аж поки він голосно пирснув. Леслі спросоння промурмотіла: «Що такого смішного?» — і він поклав руку їй на коліно.

— Просто думаю, крихітко, просто думаю. І вона, щось проворкотівши, знову заснула.

Справді кумедно, як подумати про це все. А взагалі, життя— суцільна мерзота, і він про це ніколи не забував. Такий погляд на життя здорово допоміг йому кілька років тому, коли під ним розверзлася безодня. Капітан-лейтенант ВМС Сальва і оре А. Мальйоні. Блискучий льотчик-винищувач. Один з найкращих «яструбів» на весь чортів флот. Дві сотні бойових польотів над Північним В'єтнамом і повні груди орденських стрічок не залишали сумніву в тому, що Мальйоні — перший кандидат на позачергове підвищення в чині. Хоч він і тримався осторонь від решти пілотів, зате в небі міг будь-кого з них заткнути за пояс.

І ось однієї ночі, перед самою посадкою на авіаносець, заглух двигун його літака. Та ще й у такий момент — гірше не придумати. Другий двигун витягти не зміг, а море було неспокійне, і палуба авіаносця, піднявшись на хвилі, садонула по його Ф-4, мов величезна ляпавка по мусі. Він уже не встиг катапультуватися з машини, яка розвалювалася на шматки.

Коли він спробував був вибратися назовні, щось ухопило і скрутило його ліву ногу, і тут весь світ ніби розколовся в нього перед очима. Коли він отямився, — а минуло багато часу, — то відчув: скоїлось щось жахливе. Він це відчував навіть крізь морфій. Поглянув поверх білих простирадел і побачив, що нога його стирчить під якимсь недоладним кутом до тулуба. Він знову впав у забуття, а коли опритомнів удруге, то лежав на іншь му ліжку із його ногою вже щось зробили.

Вони розшматували його тіло, мов баранячу тушу, згадував він із пекучою злістю. Він збагнув найгірше ще раніш, ніж той паскудний хірург зі своєю нудотно-солодкою усмішкою поплескав його по плечу й повідомив, що вони видалили з нього частину гомілкової кістки, що нерви пошкоджені і вже ніколи цю ногу ніхто йому випрямити не зможе. Своїм медовим голосом хірург знову й знову правив над Тоні похорон, ховаючи його, по суті, живцем. Інакше й не скажеш: адже він ніколи вже не зможе служити в морській авіації. На біса кому потрібен хлопець з перекрученою стопою в кабіні ревучого винищувача? І до чортів собачих його послужний список, у якому, ясна річ, відповідальність було покладено на нього, а нещасливий випадок кваліфікувався як «помилка пілота». Хай будуть прокляті вони всі. Оператор радіолокаційної установки, що сидів позад нього в кабіні, загинув, флот утратив не тільки його винищувач, а й іще з півдесятка літаків, коли його Ф-4, опинившись у їхній гущині, вибухнув. Отут-то й позначилося, що тримався Тоні осторонь: в по-служному списку його поховали вдруге — розжалували, вишпурнули штовханом під гузно з морських офіцерів.

Він тоді вважав, що гіршого бути не може. Як же він помилився! Через два роки він усе ще марно намагався одержати дозвіл літати. Де завгодно. На яких завгодно умовах, аби два крила обабіч. Але триклята стопа лишалася перекрученою, і в половині аеропортів, куди він приходив, незграбно шкандибаючи, з нього просто сміялися. А в другій половині йому співчували, і це злостило його ще дужче.

Він подався на південь і під Гейнсвіллом, у штаті Флоріда, побачив афіші, що рекламували повітряну виставу мандрівних пілотів у стилі давніх часів. Він мчав усю ніч і прибув туди вранці, коли вони ще працювали біля своїх машин. Він ходив між літаками систем «вако», «фліт» та «стірмен», і йому здавалося, що серце його от-от розірветься. Нарешті йому стало зовсім несила стримуватись, і ноги самі понесли його вперед. Він опинився в кабіні «стірмена»: швидко ввімкнув тумблери, і ось двигун, кахикнувши, запрацював, і він покотив по траві, не звертаючи уваги на людей, які з несамовитим криком бігли за літаком. Він забув про все, крім важелів і педалей управління під своїми руками й ногами, забув навіть про перекручену стопу — і цілих Півгодини радісно горлав і робив з машиною все, що міг, мало не вивертаючи її навиворіт.