Микола Козакевич: "Веста" не знає пощади

— …п’ятсот тисяч злотих, — роблячи олівцем якісь обчислення, закінчив речення Мирослав Згожельський.

— У тебе ми переховували триста вісімнадцять тисяч, — нагадав йому Ян Галка, заглядаючи через плече.

— Вважаймо, триста тисяч, — недбало заперечив Згожельський. — Бо вісімнадцять тисяч я видав на організаційні справи…

— Трохи дорогувато обходяться нам ці справи, — сказав чоловік, який сидів спиною до хорів. Завірюха і Недєльський не бачили його обличчя, але не мали сумнівів, що це і є той. хто відібрав годинники у Оленя. На ньому ще й досі той самий картатий плащ.

— Давайте не будемо сваритися через такі дрібниці, — сказав ображений пан Згожельський і поправив купки банкнотів, що лежали на столі.

— Сюди треба ще додати ці п’ятсот годинників, — мовив Галка, вказуючи на картонну коробку, яка стояла біля грошей.

— Ні! — гостро заперечив чоловік у плащі. — Ці годинники повернемо до митниці. їх позичено, щоб виконати оборот з Оленем…

— Ти збожеволів, Рак? — обурився Галка. — П’ятсот годинників повернути до митниці? Це ж купа грошей!

Почувши прізвище “Рак”, Завірюха ущипнув Недєльського за руку. Рак! Отже, це був Рак!

— Годинники повернемо до митниці! — Рак грюкнув кулаком по столу. — Ви завтра виїжджаєте за кордон, а я ще залишаюсь. Ви можете наплювати на все, а я не маю наміру віддуватися за все і за всіх! І не рискуватиму ні собою, ані своїми людьми в митниці. Ви добре знаєте, що годинники взято з митного депозиту і їх сьогодні ж треба повернути на склад. Досить того, що ми заробили на них півмільйона. Зрештою шеф думає так само, ось він прийде, можете запитати.

Почувши слово “шеф”, Мирослав Згожельський негайно змінив тактику.

— Слухай, Галка, він має рацію. Не треба надмірно випробовувати долю. Особливо тепер, коли забрали мого брата. Ти завжди залишишся жадібним лоточником.

— Тільки без лоточників! Тільки без лоточників! — обурився Галка. — Теж мені аристократ знайшовся! Ти такий самий злодій, як і я!

В цю мить сталося таке, що ледве не привело до нещастя. Недєльський, надихавшись пилюки, вже кілька хвилин відчував, як у нього свербить у носі. І саме тоді, коли Галка закінчив говорити, сержант не витримав і… чихнув. Правда, він встиг затиснути ніс пальцями, звук вийшов глухий, але чудова акустика залу на мить стала ворогом капітана і сержанта.

— Що це? — запитав Рак, прислухаючись.

— Я нічого не чув, — сказав Згожельський і теж прислухався.

— Я теж не чув, — грубо обізвався Галка, ще червоний від гніву.

— Мабуть, мені почулося, — знизав плечима Рак, і тільки тоді Завірюха та Недєльський полегшено зітхнули.

— Ну, давайте приступимо до розподілу, — запропонував Згожельський, присуваючи до себе складені в купки банкноти.

— Я допоможу тобі, — мовив Галка, жадібно загрібаючи частину грошей.

— Ну, ви діліть гроші, а я на хвилинку вийду. Зараз повернуся, — сказав Рак і рушив до дверей.

— Ти йдеш зустрічати шефа? — запитав Згожельський, перегортаючи першу пачку банкнотів.

— Так, — відповів Рак, але по голосу капітан догадався, що той збрехав.

Минуло п’ятнадцять хвилин відтоді, як монастирська хвіртка зачинилася за капітаном Завірюхою, а Юрек просунувся лише на кілька десятків метрів. Він хвилювався, бо підозрілі несподівано зникли. При світлі місяця він побачив на фоні неба край монастирського муру. І раптом на цьому мурі виросла чорна постать людини. Вибравшись наверх, невідомий підтягнув на руках свого товариша. Потім дві чорні, плоскі, ніби вирізані з картону, постаті обережно почали спускатися на другий бік монастирського муру.

“Ах, негідники!.. — в душі вилаявся Юрек. — І що тепер мені робити? Я не мавпа, щоб самому видертися на такий мур…”

Проте, дійшовши до того місця, де невідомі перелізли через мур, Юрек впевнився, що бути мавпою тут зовсім не обов’язково: з вершини муру звисала зачеплена гострими гаками тонка, але міцна шовкова канатна драбинка…

Юрек не вагаючись став на перший щабель цієї драбинки.

Капітан глянув на годинник. Вони сиділи на хорах уже п’ятнадцять хвилин. Але йти звідси не можна — за всяку ціну треба побачити Рака в обличчя (а повертаючи назад, злочинець мав обернутися лицем до хорів). Аби тільки негідники не довідалися від монахів, що ще двоє з янтарними мундштуками пройшли цього вечора в бандитське кубло.

— Як ти думаєш, Згожельський, Гомолякс усе підготує для нас у Відні? — поцікавився Галка, на мить відриваючись од грошей.