Марина Меднікова - Крутая плюс, або Терористка-2

— Треба думати.

Ожив селектор.

— До вас начальник охорони. Хай зачекає?

— Вижену! — серце Крутої затьохкало соловейком: тьох-тьох підтьох тьох — ая-я ох-ох-ох.

— Пойняла. Запускаю, — зметикувала Зінька.

Пікайзен розминувся в дверях із Командо.

— Я викликала вас… Я запросила вас. Нам є про що поговорити. Насамперед про справу.

Крутая вилізла з-за столу, снувала кабінетом.

Аж повітряні смерчі. Зосереджена, як стріла на тятиві. Здригнеться палець, і свисне стріла в ціль, встромить залізне вістря у вічко, завібрує вдоволено — не схибила.

Нарешті зупинилася навпроти Командо, війнувши чуттєвим парфумом. Командо незворушно підпирав плечима стелю. Палець Крутої на тятиві аж тремтів.

— Припинимо цей цирк? — Крутая зліквідувала останню щілину між ними, притиснулась до Командо. — Невже ти не бачиш, що зі мною коїться? Не муч мене більше. Не мучся сам. Я тебе нікому не віддам. На споді лежатиму, а в роті подряпаю. Розшматую будь-кого на шляху до тебе. Ну… Взнай, яка я насправді… Не пошкодуєш… Ну ж бо!

Крутая спрагло ловила гарячими вустами…

Командо заледве розімкнув її руки, обережно вивільнився. І мовчки вийшов. Двері грюкнули.

Зінька звично дослухалася до відлуння розгрому в кабінеті шефині. Коли вщухло — встромила голову, чи не треба чогось.

— Грипу — до мене.

Грипа не забарилася. Крутая вочевидь сіла, бо рипнув фотель, тоді забулькало. Теж зрозуміло.

— Встановиш пильний нагляд за командою Грицька Саливоненка, — сказала по павзі. — І за ним передовсім. Хронометраж по днях тижня.

Куди їздить, у який час, на скільки, з ким, таке інше. Знати всі постійні маршрути і усталені звички. Коли, до кого, по що. Матеріали про нашого суперника в Зіньки. Часу ніц. Можеш підключати кого треба, я дам команду. Не нагадую про цілковиту таємницю. Кожне має знати лише свою ділянку роботи, разові доручення. Звітувати тобі особисто. Ні в кого, закарбуй, ні в кого цілісної картини не повинно складатися. Мені тебе не вчити. Грипо, серйознішого завдання в тебе не було. Всі минулі — цацки-пецки. Втямила?

— Бери більше, кидай дальше. У перервах отдихай. — І ще. Мені набридла одна мадам. Ось ім’я, лікарня, номер палати. Складеш план її ліквідації — мені на затвердження. Тут теж схибити не можна.

Кулик зупинила запис прослуховування.

Повернулася до початку. Прокрутила ще. Укотре за сьогоднішню ніч. Ганьба слідчому, який програє!

Зірка започувалася ліпше. Почала всміхатися.

Маля штовхало маму в боки. Командо вже кілька день не бував у селі. Сьогодні вирішив. Зі, буду в тебе надвечір, не заперечуєш? Роби, як знаєш. А ти? Я чекатиму.

День заходив на звичайний літній. Зранку, без прохолодної увертюри, на повну потужність умикалися калорифери. Навіть потік, що видмухував із салону цигарковий дим, ніс спеку. Проте краса невимовна лісової наддеснянської дороги розраджувала. Що робити з Крутою? Йде ва-банк, лізе на голову, може геть оскаженіти. Час грає не на Командо. Уже якісь лічені дні і — другий тур. Крутая така, що може його й виграти. І тоді він офсайд. Аутсайдер. Чого ніколи не припускав для себе.

Чиста, до ладу полатана, а місцями заасфальтована наново траса летіла через ліс. У прочинені вікна автівки гарно пахло нагрітою живицею.

Плюнути на все. Заберу своїх зірочок — велику й малу — оселюся на Десні. На споді у терористки?

«Сьогодні в столиці спекотний день, — сказало радіо. — І не лише в сенсі незвичайно високої температури. Ось-ось другий тур виборів міського голови. На фінішну пряму вийшли Григорій Саливоненко, голова правління комерційного банку «Розрада», і підприємець та меценат Лілія Крутая. Сьогоднішньої неділі кандидати зустрічаються зі своїми виборцями»… Командо вимкнув. Дорога крутнула на бічну бетонку.

За поворотом Командо скинув швидкість. Його зустрічали. Чимдуж мчали чотири собаки — породна пінчерка ланґет, біленький шпіцик на високих лапках, кудлань сільської породи і… величезний чорний метис доґа й ньюфаундленда.

Далі бовванів Щезник. Зграя навперебій гавкала, дряпала двері автівки. Командо прочинив дверцята. Лада, Антін і Шериф, а це був саме він, штовхаючись повсідалися ззаду. Кудлатий Рекс став на низький старт, аби за першим здвигом джипа зірватися наввипередки.

Щезник умостився поруч водія.

— Щойно ти подзвонив, як вони — звідки знають? — узяли мене в облогу: ходімо зустрічати… От і скажи, що бездушні. Та в них розуму й серця більше, ніж у людей.