Марина Меднікова - Крутая плюс, або Терористка-2

До того, як ви захворіли? Чого ти до мене сікаєшся!

Таємнича Альбіна Лопата починає вкладатися в схему. З’явилася напередодні злочину, зникла у безвість. Опісля. Лопат у телефонному довіднику виявилося сто двадцять на Київ. Серед них вісімдесят п’ять чоловіків… Які можуть мати дружин… І дочок… І сестер… Жіночі Лопати позитивного результату не дали. Жодної Альбіни. Щось підказує: ім’я штучно сконструйоване. Лопата…

Копати? Закопувати? Перелопачувати? Не те. Що ще роблять лопатою? Гребуть гроші? Крутиться відповідь, не дається. Вхопиш за кінчик, вислизає.

Лопаті турбіни, лопаті вертольота. До чого тут це!

Кидати. Лопатою можна кидати. Лопатою можна брати й вергати. Лопатою беруть більше, кидають — дальше. Це ж очевидно! Бєрі больше, кідай — дальше. Фірмовий вислів? Грипи Бевзь!

Кулик зморозило. Клацнула й замкнулася остання ланка. Лежить на поверхні. Хтось із тих двох неживих жінок якимось побитом упізнав Лідку… Лідка їх убила. Руками своєї вірної сучки-в’язнючки. Ось і відповідь, чому не гавкав собака на запах газу. Його теж попередньо отруєно. Чи приспано. Справа техніки. Злодійської майстерності. Якої їм обом не бракне…

Порожнеча. Байдужа, холодна порожнеча. На тому місці, де донедавна було тепло й затишно.

Кулик попленталася до кімнати. Сідалком угору, рожевим писком у подушку спав Ігор Ігорович Кулик, ухопившись за простирадло тугим кулачком. Ось і розплата. Карб за міру щастя. Син ціною поплічництва вбивці. Стривай стривай! Після того — не внаслідок того. Ази слідства. Де докази? Є бодай одне матеріальне потвердження божевільної гіпотези? Аналізувати прізвище? А твоє?

Якщо ти — Кулик, це ще не означає, що живеш на болоті. Треба обшукати офіс. На годиннику глупа ніч — неглупий ранок. Охоронець повідомить Лідку: приходила начальник юридичної служби і порпалася в кабінеті. Все’дно, що дати телеграму: я тебе, Лідко, викриваю, готуй алібі. Цілую, Таня.

— Не зарано? — сонно пробурмотів Стас у слухавку.

— Тобі гроші треба?

— Скажу ні — повірите?

— Можеш поставити Крутій жучка? І телефонного, й акустичного?

— Ва-а-ау! Це я люблю. Завтра зробимо. Під яку статтю будемо підводити? Економічні злочини? Шпіонаж на користь Японії? Моральні збочення? Особисто я голосую за педофілію й одностатеву любов…

— Стули писка. Твоя сума? Така, щоб мала певність — не продаси хоча б зо тиждень.

— Тетяно Іванівно, я висловлюю рішучий протест! Ви мене вже геть за непотріб маєте. А я — порядна людина й поважаний співробітник правоохоронних органів. Від вас мені вистачить пари тисяч. Як сестрі.

— Завтра доповіси. Прослушку — до мене в квартиру. Миттєво. І щоб жодна душа. Братчику.

— Йєс. Хто в армії служив, той у цирку не сміється!

Гасло Пікайзена: «Київ — це родина, а в родині діляться!» затвердили. Нарід мав заволати від щастя й визнати за батька міста, та що там міста, за батька нації — мать городов руських.

— Треба доробити дотягнути, — пожувала губами Крутая. — Підвести економічну базу.

— Не треба, — переконував креатор Пікайзен. — Економіка — для фахівців. Гасло — для піпла. Їм головне — не платити, а не як це буде зроблено.

Ми — в другому турі. Настає час че, і нам не можна схибити… Суперник своїми новими ініціативами не має заскочити нас. Як казав англійський філософ Френсис Бекон, а також Максим Горький, а слідом за ними й кандидат філософських наук Лілія Крутая: у знанні — сила.

— А після обрання що я буду з цими ідіотськими обіцянками робити?

— Підводити економічну базу. Під неможливість виконати їх.

Пікайзен ще стовбичив. Крутая підвела очі.

— Ось, — поклав перед нею аркуша. — Прайс на деякі послуги «чорних піарників» під час виборів.

— «Вулична бійка або провокація (з погромом — за додаткову оплату) — 500 900 доларів.

Закладення цеглою дверей штабу конкурента з викраденням бази даних та списків прибічників — 2 300. Залиття фекаліями штабу конкурента чи постійного місця дислокації його прибічників — 1 200 — 1 500. Наїзд силовиків (МВС, пожежні) — від 400 доларів…» Слухай, а чому гімно дорожче за організований наїзд?

— Труднощі з накопиченням і транспортуванням біологічного матеріялу.

— Де взяв?

— Читаю пресу, знайомлюся…

— Сумніваюся, чи спрацює.

— Ви — старомодня.

— Усі переможці — старомодні. Ну, заллємо ми Грицька цим… біологічним матеріялом… Він посмердить, посмердить, та й одмиється. І ще злішим буде. Нерадикально.

— А що ж радикальніше?