Марина Меднікова - Зірка, або терористка

Всього не перекажеш. Не хотіла б і згадувати, але зобов’язана. Вам пророкують: не республіканці повалять монархію, а йде вона до повільного згасання сама. Джерела її сил виснажуються, грунт руйнується. Як ото пожовкле дерево ще може витримати одну-другу бурю, але настане день, коли тихий вітерець понесе з нього останній зів’ялий листочок. Я б цього дуже не хотіла. Тепер, за глобалізації, це б і на Україні окошилося, якби у вас виникла нестабільність.

От про що я зараз подумала. Здається, є вихід. Вам, шановна Єлизавето Георгіївно, треба при здоров’ї добути на троні до того часу, як Вільям, ваш старший онук, в колодочки вб’ється, змужніє. От йому — й монархію на молоді плечі. І — спадковий король з доброго дому, і — прогресивний представник молоді, який знайде, як з молодими підданими розмовляти. І красивий хлопчик, його любитиме жіноча Англія, а це — багато важить. А Чарлз, думаю, вдовольниться роллю чоловіка своєї Камілли, бо схожий на такого, що вже й сам боїться, а раптом стане королем. Називатиметься королем-татом, теж непогано.

Якщо вам потрібна моя допомога, я завжди буду рада стати в пригоді, коли треба — й матеріально.

А на останок, шановна Єлизавето Георгіївно, прохаю дуже — допоможіть Зірці Симчич. З правдивою повагою Марія Ярова».

На дзвінок Шериф не зреагував, догризаючи відкладену на час гуляння кістку, лише гарикнув для годиться, мовляв, вояк спить, а служба триває.

— Так мене колись і викрадуть, — зітхнула Маріванна, відкладаючи дописаного листа, — продаси всіх за м’ясокісточку.

Шериф саме досягнув піку насолоди, кайфу, якщо хочете.

Схилив морду зі шматом у зубах на ліве плече і вподібнився вже Асії Ахат і Ванессі Мей у момент творчого оргазму.

Маріванна прочинила двері.

— Маю до вас розмову, — сказав чоловік.

— Говоріть, — відповіла Маріванна, паснувши поглядом Шерифа.

Собайло витрусив останні краплини з симфонії органолептичного екстазу, потягнувся солодко і вийшов перевірити пост номер один. Суворо запитав незнайомця, що він за їден.

— Тихіше, Шеро, — Маріванна взяла псиська за ошийник і не збиралася поступатися незнайомцеві дорогою.

— Пароль: Зірка Симчич, — сказав незнайомець.

Шериф гримнув удруге: де Зірка, куди ти її подів?

Маріванна крутнула колесо візка.

— Проходьте.

Вмостивши чоловіка навпроти себе на канапі, Маріванна уважно роздивлялася його.

— Ви англійську знаєте?

— Будемо говорити англійською? — не здивувався чоловік.

— Маю нагальну справу, потребую вправного перекладача.

— Знайдемо.

Сьогодні мала виписуватися Тетяна. До біса невдало все складалося. Втім Кулик не рефлектував. Не дошукувався причин, не нарікав на долю, не питав як Йов Господа: за віщо.

Склав план і послідовність першочергових дій: не пустити дружину на роботу, допровадити до санаторію, не зводити очей з Лідії, тримати на інформаційному ланцюгу Стаса. Мав і болючу скабку у голові — хто викрав теку з документами зпід Тетяниної подушки і навіщо? Юридичної сили ті папірці не мали, до ладу не оформлені, ще й копії. Оригінали Тетяна тримала у сейфі. Коли вранці виявила зникнення теки, втратила голову, панічно поривалася мчати до прокуратури, благала Ігоря їх забрати, аби не втрапили комусь на очі.

Новий стрес міг стати фатальним. — Ігоре Гавриловичу? — здивувався Стас, забачивши на порозі кабінету Кулика. — Щось трапилось?

— А ти вже облаштувався.

Якби Стас умів, почервонів би. А от не вмів. Хіба відвів набік очі.

— Я тимчасово. Доки Тетяну Іванівну не випишуть. Тут зручніше. У моїй кімнаті щодень рейвах, швендяють, несила зосередитись.

— А тобі навіщо зосереджуватися?

— Як вам сказати, — Стас вийшов з-за столу, причинив двері. — Я знайшов у сейфі таке… Все розслідування може піти на пси.

— У тебе який зір?

— Стовідсотковий.

— Отож, добре бачиш, з якого боку масло й ковбаса, а з якого — дуля без масла. Ти мені зараз усе віддаси, ту Тетянину теку з сейфу, а я… — Кулик затнувся і посміхнувся, — а чорт його знає, що я для тебе зроблю, не знаю, що й придумати. Просто закінчимо справу без новин і пригод. Гут?

— Зер гут, герр гауптман! — клацнув підборами Стас. — Айне колонен шпацірен, цвайне колонен маршірен.

— Ну от і все. На моїх очах Зірка більше не з ким не спілкувалася, — сказала Маріванна. — Я начебто всіх згадала… Чому я вам повірила? Бачила з Зіркою? Згадані мною персоналії теж з нею спілкувалися, навіть дружили… У вас добрі очі.