Андрей Гуляшки - Контррозвідка

На початку квітня Бонн Ічеренський прибуває в Момчилово як член геологічної групи, стає приятелем вчителя Методія Парашкевова. Не хочу сказати, що в цій дружбі з самого початку він вбачав якусь вигоду. Але від учителя Методія Парашкевова Ічеренський дізнається про один цікавий факт. Цей факт спочатку був тільки припущенням: бідолаха вчитель довірив йому свою гіпотезу. А саме, що в місцевості Зміїця, можливо, є поклади дуже цінної руди, яка має стратегічне значення. В шифрограмі Ічеренського, надісланій закордонному центрові, зазначена атомна вага її найважливішого хімічного компонента.

Як я вже сказав, спочатку Ічеренський був певний, що гіпотеза вчителя не має ніяких серйозних підстав. Він думав, що то пуста маячня, наївна фантазія дилетанта. Але сьомого серпня Методій показує Ічеренському пробу згаданої руди, і досвідчений геолог після перевірки, хоч і поверхової, констатує в пробі ознаки рідкісного елемента стратегічного значення. Звичайно, він повертає зразок учителеві з цілком негативною оцінкою. А десятого серпня передає в ефір своїм приятелям, що у місцевості Зміїця відкрито руду стратегічного значення. З закордонного центру йому наказують глибше дослідити і негайно більш аргументовано сповістити про наявність у руді стратегічного елемента.

Вночі двадцятого серпня Боян Ічеренський їде до Зміїці і вмикає радіометр у свою таємну ультракороткохвильову радіостанцію. В цю станцію, лікарю, що оце має честь стояти на вашому столі! І радіометр починає передавати звуковими сигналами випромінювання схованої під землею руди. Люди із закордонного центру збентежені: вони наказують своєму агентові зробити все можливе, щоб приховати відкриття.

Та як приховати його? Можна вбити вчителя. Але, як досвідчений агент, Боян Ічеренський розуміє, що будь-яке загадкове вбивство у прикордонній зоні викличе дуже прикрі наслідки. Слідство почне розплутувати клубок злочину, і хто-зна, чи не приведе ниточка кінець кінцем до нього — агента закордонного центру!

Отже, досвідчений розвідник, якого навчали найкращі спеціалісти міжнародної розвідки, вирішує вбити свою жертву не кулею, а шантажем. Він починає обмірковувати різні ходи. Та непередбачена обставина прискорює події. Вчитель сповіщає приятелеві, що має намір найближчими днями поїхати в Софію і передати пробу на лабораторний аналіз.

Не можна зволікати! Двадцять першого серпня Боян Ічеренський наказує своєму співучасникові Кузманові Христофорову купити у плетільниці Марії пару вовняних рукавиць, а через свою дружину чи якусь іншу особу одержує з Пловдива або Смоляна пляшечку хлороформу. Того ж вечора він запрошує вчителя до себе, щоб віч-на-віч докладно поговорити про руду. Під час цієї важливої розмови Ічеренський пригощає гостя вином, потім знову наливає йому, але вже іншого вина — з доданим заздалегідь снодійним. Бідний учитель блаженно засинає, а поки він спить, Ічеренський знімає відбитки його пальців на скло, вийняте з вікна. Трохи пізніше Ічеренський будить учителя, і засоромлений Парашкевов поспішає додому.

Другого дня вранці Ічеренський іде на пункт і, ніким не помічений, замінює шибку в зовнішній рамі. Зробити це було дуже легко, бо шибки однакові за розміром, а віконна рама не замазана.

Субота. Ічеренський чудово знає, що кожної суботи його приятель ходить вечеряти до плетільниці Марії, повертається пізно, і завжди тією самою дорогою — через поподвір'я пункту. Агент дає Кузманові Христофорову тільки-но виготовлений фальшивий паспорт і спроваджує його на своєму мотоциклі у Пловдив, щоб створити йому алібі, а сам до темряви ховається в чагарниках Зміїці. Потім проникає на квартиру вчителя, викрадає його рушник і, користуючись негодою та темрявою, пробирається до береста і ховається під його величезною кроною.

Поки Методій та плетільниця розмовляють про минулі й прийдешні часи, Боян Ічеренський стоїть зігнувшись під гілками береста і терпляче жде повернення свого приятеля.

Що сталося далі, всі знають... Креслення і викрадення грошей, звичайно, камуфляж.

— Громадянине Стратев Іларій, чи помилився я в чомусь?

Боян Ічеренський підвів голову. По його підпухлих губах поповзла болісна усмішка. Він дивився на Авакума з німим подивом, як борець, повалений дужчим і достойнішим борцем.

Другого дня ми пішли до Балабанихи. Вона дуже зраділа. Ми розпалили вогнище і зарили в гарячий попіл цілий фартух картоплі.

Балабаниха проспівала нам кілька давніх родопських пісень.