Андрей Гуляшки - Контррозвідка

— Щоб стріла наздогнала сарночку! — швидко відповів інженер.

— Стріла, що летить! — посміхнувся Авакум.

Коли інженер нарешті пішов, Авакум довго міряв кроками кімнату. Він намагався зосередитись на третьому томі «Історії Стародавнього Риму», замінив сигарету люлькою і знову люльку сигаретами. Цієї ночі йому не читалося.

Тоді Авакум вийняв із шухляди маленький альбом і почав переглядати листівки та фотографії, але й це, здається, швидко набридло йому, бо він знову почав ходити від вікна до дверей і назад.

Спробував думати про наступні дні. З завтрашнього дня він у відпустці, але йому було чомусь невесело.

За цим заняттям застав його світанок.

У цей час з управління подзвонили по телефону.

Начальник управління полковник Манов очима вказав Авакумові на крісло і знов заглибився в папери, які лежали перед ним.

У широкому світлому кабінеті було якось по-святковому тихо й спокійно. Стрілки електричного годинника показували сьому.

Закінчивши читати, полковник підвівся, струсив пальцями гаданий порох з вилоги білого піджака і широко, привітно всміхнувся.

— Неприємний ранковий сюрприз у перший недільний день відпустки, правда, товаришу капітан? — сказав він, і очі його, хоч дивилися добродушно, стрельнули скоса на капітана, а в темних зіницях наче промайнула блискавиця.

Авакум, який розглядав карту Болгарії, що висіла між двома вікнами кабінету, раптом відчув на собі цю блискавку.

— Я не проти сюрпризів, товаришу полковник,— спокійно відповів він.

— Навіть коли вони неприємні? — Манов сів навпроти Авакума і схрестив руки на колінах.— Є відомості, що з десятого серпня і дотепер таємна ультракороткохвильова радіостанція тричі передавала й приймала шифрограми в районі радіусом двадцять кілометрів на північ і на південь від гірського масиву Карабаїр. Перша передача, перехоплена нашими пеленгаторами, відбулася вночі проти одинадцятого серпня. Одержані координати вказують точку — південний схід від Карабаїру — в дикій місцевості, до якої важко дістатись, особливо вночі. Станція почала свою передачу точне о десятій вечора. Шифрограма коротка, але передача тривала п'ятнадцять хвилин, бо і той, хто передавав, і той, хто приймав, двічі змінювали хвилі. Звичайно, одразу було вжито заходів і блоковано шляхи навколо Карабаїру. Обшукано весь район, але все намарне.

Дев'ятнадцятого серпня, о десятій годині вечора, та сама станція об'явилася знову. Наші люди вартували, в горах, а станція обізвалася позад них, за два кілометри на схід від села Момчилова. Там є урочище Зміїця, де навіть чорт не знайде тебе, як захочеш сховатися. Запеленгована передача була зовсім незвичайна. Вона складалась з однієї-двох зашифрованих фраз. Потім було чути якісь таємничі звуки й шуми, що виходили наче з-під землі. На жаль, радіограми цих таємних передач ще не розшифровані. Хвилі змінювались, і наші люди пропустили деякі слова, а це ускладнює розшифрування. Щоб уявити собі, наскільки це складно, мусиш знати, що кожна радіограма має два ключі йскладена чужою мовою.

У тому самому районі, в селі Момчилові, минулої ночі сталася пригода. Розбито шибку в будинку військово-геологічного пункту, викрадено секретне креслення і дві тисячі левів. Чергового старшого міліціонера поранено в голову із засідки й приспано хлороформом. Ми затримали місцевого вчителя.

Полковник знову струсив гаданий порох з вилоги піджака і запитливо глянув на капітана.

«Таємні сигнали, які виходять з-під землі, викрадене креслення, хлороформ...» — Авакум не зміг стримати посмішки.

— Пробачте, але це схоже на детективний роман! Полковник нахмурився.

— Капітане, я підняв вас з ліжка не для того, щоб спитати, на що це схоже. Та й не бачу тут ніякої романтики.

— Чекаю вашого розпорядження, товаришу полковник,— сухо відказав Авакум.

— Ви даремно ображаєтесь! — посміхнувся полковник.— Я не хотів завдавати вам прикрості.— Він трохи помовчав І спитав: — У вас відпустка, так?

— З вашого дозволу, товаришу полковник.

— Так, так. Ну що ж, відпочивайте... їдьте на море, купайтеся!

— Неодмінно, товаришу полковник.— Авакум сміявся в душі, але обличчя його залишалося суворим і замкнутим.— Неодмінно купатимусь,— повторив він.

— А таємні сигнали, викрадене креслення, хлороформ? — В очах полковника замість блискавок спалахнули лукаві вогники. Він нахилився до Авакума: — Хіба це тебе не хвилює? Скажімо, ворог, який простягає руку через кордон? — ї щоб покласти край інтимному тонові, поспішив закінчити сухо: — Я наказав, щоб Пловдивське окружне управління послало капітана Славі Ковачева на місце події. Я цій людині цілком довіряю.