Андрей Гуляшки - Викрадення Данаї

Але не забуваймо: він жив у чужій країні і не мав ні потрібних для такої справи засобів, ні помічників. Він приїхав як археолог збирати матеріали для своєї книги. Коротко кажучи, в нього були зв'язані руки. А як може людина із зв'язаними руками боротися?

Та й часу було обмаль. На те, щоб викрити організаторів, злодія (або злодіїв), знайти картину, розкрити змову проти П'єтро Фальконе, він мав усього лише півтора дні.

Звичайно, з погляду логіки йому краще було б не втручатися в цю справу. Але є люди, які думають якнайлогічніше, а роблять навпаки. Ця дивна особливість відрізняє людину від машини. Від людини завжди можна чекати чогось несподіваного, якихось непередбачених, ризикованих постанов — на відміну від машини, і це, здається мені, найлюдяніша її риса.

Отак Авакум вирішив узятися до справи.

Я не хотів би говорити багато про те, що муляло йому душу. Пригадуєте, це сталося одразу після того, як Луїза вийшла і він почув, як ляснули дверцята поліційного джипа? Нехай читач сам здогадується, що то було. В одному тільки я хотів би запевнити його: які б почуття не воскрешала Луїза в Авакумовій душі, він ніколи й ні за яких обставин не дозволяв собі думати про неї, як чоловік про жінку. На відміну від багатьох людей він умів замикати свої почуття, тримати за дев'ятьма дверима і за дев'ятьма замками. Фігурально висловлюючись, він був володарем багатьох підземель і камер, а ключів мав більше, ніж будь-який тюремник. Брязкав ними, але не випускав жодного в'язня на світ божий.

Вітторія повернулась осяйна і жагуча, як липневий день, і Авакум сказав собі, що те почуття до Луїзи з'явилося в його душі тільки тому, що вона страшенно схожа на свою матір і нагадувала, мабуть, про її весну. Це пояснення йому сподобалося, і він сказав собі, що у світі почуттів немає нічого неприступного для дослідження. Потім розповів Вітторії про події в Боргезе і про те, що Луїзу затримано.

Вітторія, як кожна італійка з народу, зустріла звістку про затримання дочки з гідністю і навіть гордістю. Але при тому заплакала гіркими слізьми. А коли Авакум нагадав їй, що біля Луїзи перебуває її дядько, він не залишить її без захисту і що, зрештою, все це непорозуміння з'ясується, вона витерла сльози, і крізь вологу, яка сповнювала її очі, блиснули злі вогники.

— Прошу тебе, не говори про Чезаре! — вигукнула вона.— І взагалі не згадуй його імені!

— Не згадувати твого брата? — здивувався Авакум.

— Ніякий він мені не брат!

— Не розумію! — сказав Авакум.

— Це легко пояснити! — зітхнула Вітторія.— Чезаре — зведений син мого батька від другої дружини! — пояснила вона з нотками огиди в голосі.— Він мені такий чужий, що коли б помер завтра, я не пролила б жодної сльозини! Він не тільки спільник тих виродків, які вбили мого чоловіка, він один з їхніх верховодів. Недолюдок! Через три місяці після того, як я поховала чоловіка, він хотів був зайняти його місце в моєму ліжку... Луїзин дядько! — Вона задихнулася від хвилювання, потім знову вибухнула плачем.

Було сумно, але Авакум лишився задоволений.

Цього вечора Вітторія і Авакум запросили на вечерю Роберто Тоцці з дружиною в ресторан «Лавароне», поблизу п'яцца Навона. Маємо відзначити, що між двома родинами існувала давня дружба, яку смерть Енріко Ченчі не тільки не порушила, але, здається, ще більше зміцнила. Хоч Інеса була легковажна, а Вітторію вважали інтелектуалкою, вони поважали одна одну, і пояснити це, можливо, слід саме різницею в їхніх темпераментах. Кожна знаходила в іншій те, чого їй самій бракувало.

Авакум, як друг обох Ченчі, швидко ввійшов у їхнє коло. З Роберто Тоцці він проводив багато годин у розмовах про мистецтво доби Ренесансу, галузь, у якій Роберто був король, а Авакум — скромний аматор. З Інесою, з якою в нього не було спільної теми для розмов, він здебільшого танцював.

Оскільки Роберто Тоцці був зморений після напруженого дня, Авакум узяв таксі і сам поїхав з Інесою Тоцці. Роберто Тоцці і Вітторія пішли віднести Луїзі шоколад і нейлоновий спальний мішок. Шоколад і спальний мішок мав передати Роберто Тоцці, бо тільки він зберіг право заходити до Боргезе в будь-який час.

Чекаючи їх, Авакум з Інесою пили джин, а потім пішли на терасу, де грав естрадний оркестр. Танцювали довго. Коли Вітторія повернулася і зупинила свій погляд на розпашілих щоках Інеси, її знов охопив сумний настрій, і щоб позбутися його, вона замовила собі великий келих віскі з льодом.

Після вечері Авакум попросив Роберто Тоцці розповісти йому докладно про перший допит — що саме питав інспектор Фелікс Чігола і як йому відповідали запідозрені. Авакум сказав Роберто Тоцці: