Андрей Гуляшки - Викрадення Данаї

Потім ви піднімаєтесь на другий поверх і з допомогою когось із швейцарів знову вставляєте оригінал у раму.

Після цього дзвоните П'єтро Фальконе і повідомляєте, що справжню «Данаю» знайдено. Чігола щойно дав кілька ляпасів Чезаре Савеллі, і той знепритомнів від страху.

На цьому гра закінчується.

Я не сумнівався ні на мить, що Фелікс Чігола розгадав задум цього злочину і роль, яку Савеллі відіграв у ньому. Але я певний і в тому, що він не передасть його прокуророві, бо викличе до себе ненависть екстремістів. І не тільки екстремістів, а й їхніх приятелів, мафіозі. А Чігола — життєлюб і вважає за краще трохи пояіити на цьому світі.

В таверні тихо, відвідувачі сидять тільки за двома столами, але й вони розмовляють неголосно. Чути, як дощ тарабанить у шибки.

Авакум наливає вина і чаркується з Роберто Тоцці.

— Тепер ви одержите свою премію і відпровадите синьйору Інесу на зимовий курорт. Як я вам заздрю, професоре!

— Все це я завдячую вашій доброті! Ви чудова людина!

— Ну що ви, професоре. Я просто людина.

Біля ліхтаря зупиняються дві машини. У світлі фар струменить золотавий туман.

Авакум і Роберто Тоцці виходять з таверни. Назустріч їм прямує, зіщулившись, Лівіо Перетті. Він обнімає Авакума і каже:

— Мені доручено поцілувати вас один раз за Вітторію Ченчі й один раз за синьйорину Луїзу Ченчі! — Він сміється і цілує Авакума в обидві щоки.

Авакум думає, чи сказати Лівіо, щоб він поцілував за нього Вітторію і Луїзу, але промовчує.

— Ваші речі у першій машині! — каже Лівіо.— Шофер — премила людина.

На прощання Авакум звертається до Роберто Тоцці:

— Обіцяйте мені, що повечеряєте сьогодні в «Лавароне». Запросіть від мого імені синьйору Вітторію і синьйорину Луїзу.— Він не називає Лівіо.— І коли виголосите останній тост, згадайте добрим словом вашого скромного приятеля з далекої Болгарії! — Нахилившись до вуха Тоцці, він додає: — І не турбуйтеся, ця остання вечеря — моїм коштом.

Він сідає у свою машину і перед тим, як зачинити дверцята, весело махає рукою.

За кілька хвилин старенький «фіат» виїжджає на Аппійову дорогу. Цей шлях багато століть бачив мільйони щасливих і розбитих, веселих і смутних людських сердець.