Андрей Гуляшки - Викрадення Данаї

Перед тим як виїхати з радянською археологічною експедицією на Памір і в пустелю Гобі, після тієї страшної і водночас кумедної історії з «вірусом-утікачем», він передав мені валізу з нотатками і дозволив використати їх, коли знайду там щось таке, що заслуговувало б на увагу. Так я натрапив на його записи про крадіжку в філіалі Боргезе. То була купа аркушів з нашвидкуруч зробленими записами, кресленнями і рисунками. До цієї купи прикладалося два знімки, один окремий малюнок олівцем, каталоги музеїв та галерей. Велику частину (близько половини) списаних аркушів присвячувалося крадіжці в Боргезе. Деякі з нотаток були зроблені під час самого розслідування, в ті сповнені гарячкового напруження дні. Інші — написані спокійно,— мали значно пізнішу дату і позначку — Софія! Він ще довгий час жив спогадами про свої італійські переживання, але чому він не сказав мені ані словечка про ці давноминулі справи — graecum est, non legitur [Латинський вислів: «Написано по-грецькому, тому не можу вчитати». Вживаєтеся у значенні: «Це щось незбагненне, чого я не можу пояснити»].

Хочу сказати кілька слів про знімки. На одному була Луїза Ченчі, на другому — її мати, Вітторія Ченчі. Побачивши портрет Луїзи Ченчі, я ледве не скрикнув від подиву. Яка схожість із Прекрасною Феєю, нашою Авророю зі «Сплячої красуні»! І мати Луїзи була красуня, але вже змарніла, переживала кінець свого літа... Та й Авакум не був молодий!

Решта цього архіву становила, як я вже згадав, каталоги музеїв і галерей, проспекти, листівки, а також малюнки олівцем, зроблені Авакумом. Один зображував Луїзу, але то тільки на перший погляд. Як придивитись уважніше, в портреті Луїзи відкривалася Прекрасна Фея, виконавиця Аврори з балету «Спляча красуня». Вона була прима-балерина в Софійській народній опері. Увечері після прем'єри Авакум провів її додому і там зазнав щаслввих хвилин.

Наприкінці мушу сказати про один курйоз. Серед усіх цих записок, каталогів і знімків був чималий конверт із гофрованого картону. У ньому я знайшов грамофонну платівку з симфонічною поемою Отторіно Респігі «Римські пінії». Ця річ, присвячена пініям у парку Боргезе і на пагорбі Джаніколо, нагадувала, мабуть, Авакумові приємно проведені там години.

Тепер хочу спинитися коротко на першому італійському періодові життя Авакума. Я б сказав, що він був безхмарний. Кажуть, коли людина ступає на італійську землю, хмари в її душі відразу ж розходяться. Хтозна, може, й так, але в даному разі навряд чи то була заслуга італійської землі, бо Авакум ступив на неї в гарному настрої. По-моєму, він приніс безхмарність із собою. Причину цього треба шукати в доброму закінченні пригоди зі Сплячою красунею. Аврора несвідомо, не підозрюючи того, пособляла банді шпигунів. Авакум покінчив із шпигунами, а в Красивою Феєю провів чудовий вечір. Знову розчарувався, як це з ним бувало звичайно, бо виявилося, що талановита танцівниця — поверхова, легковажна жінка, але що ж... Він узяв за правило не бути прискіпливим, коли важка справа закінчується загалом щасливо. Це допомагало йому позбутися похмурого настрою і ще раз переконатися, що люди не такі вже й погані. З почуттям, що кінець кінцем добро перемагає і тому життя може піднести приємні несподіванки, він прибув на італійську землю.

Та що остаточно розвіяло хмари в його душі, то це італійське сонце, Чінквачепто, щиросерді люди з народу, — не на останньому місці — пінії на пагорбі Джаніколо та незрівнянний краєвид з його вершини. З вершини пагорба Джаніколо можна було дивитись і на запнутий курним серпанком Рим, і на освітлені на південному заході родючі поля, де притулилася, наче срібне гніздо, вілла «Доріа Памфілі», можна було з допомогою фантазії заглянути на хвилю і в час, і в історію, щоб фізично відчути присутність вічності.

Коли хтось думає, що в цей сонячний період свого життя Авакум став веселуном або безтурботним гулякою, то глибоко помиляється. Безтурботність, як ми вже знаємо, була органічно чужа його природі, бо почуття відповідальності пронизувало кожну клітину його душевного світу. За що тільки він не почував себе відповідальним — і за бідну дитину, яка, ховаючись від поліції, жебракувала на розкішній віа Вітторія Венето, відведеній тільки для багачів, і за шістнадцятирічну повію, що у вечірній час боязко шукала клієнта на набережній Мікеланджело, і навіть за п'яних американських моряків Шостого флоту, які серед білого дня мочилися в басейн фонтана Треві. За що тільки він не почував себе відповідальним: і за ті випадки, коли хтось хитріший, ніж Харі, вислизав з його рук, і за свою необізнаність у тому чи іншому виді мистецтва; за що тільки не почував він себе надто відповідальним!