Зоф'я Даровська - Таємниця п'ястівських орлів

За останні кілька літ, — вів далі по хвилі, — через мої руки пройшли всі документи, матеріали розкопок і ряд археологічних знахідок на території Вроцлавського та Опольського воєводств. Найбільш цінним для нас мотивом, що найчастіше повторюється, був простий і строгий малюнком п'ястівський орел. Різних форм і варіантів набирали прадавні орли. Ти сама бачила, скільки кам'яних фронтонів замків, костьолів і фортець оздоблено їхнім кривим дзьобом. Горді п'ястівські орли розгортають крила на гербових щитах Олесніци і Немодліна. їх було куто з металу, різьблено з дерева, вирубувано з каменю. Але завжди, зверни на це увагу, малюнок був грубий, а чеканка випукла. Отож, моя мила, вимарив я собі орла іншого, досі не знайденого ніде, взятого мною з прадавньої легенди. Орел, що примушував до покори ворогів, жорстокий знак влади П'ястовичів. Я натрапив на легенду про Болеслава І Суворого, який, цілком можливо, наказав серед замкової кімнати вибити глибоко в камені ширококрилого орла. Підкорений ворог мав слухняно впасти на коліна й голими коліньми протягом п'яти днів і ночей стояти на твердих кам'яних крилах птаха. Переможений князем, він стояв, а кров капала з його колін на польський національний символ. Благав легкої смерті. Взагалі стинання голови в ті страхітні часи вважалось делікатною смертю. Честі колінопреклоніння перед стратою удостоювались тільки вожді покорених противників.

— Цікава легенда! Де б це могло відбуватися?

— Легенда то цікава, тільки не каже, в якому із Болеславових замків це діялось. Було їх у нього сім. Про трьох із них нічого не знаємо.

— Чи збереглась десь та плита?

— Вже й ти піддалась фантазуванню? — щиро розсміявся він. — Я два роки вже хворію на «орлину» манію. То сняться мені плити з орлами заглибленими, то з випуклими. Але скажу серйозно. Я вірю, глибоко вірю, що рано чи пізно буде знайдено кам'яну плиту з глибоким орлом. Схоже, що їх було кілька. Може, у кожному князівському замку?

— Як я знаю, дуже мало відомо про панування Болеслава І Суворого, — вона набрала поважного вигляду. — Відтепер збиратиму матеріали для тебе, звичайно, як ти погодишся.

— Дуже радий буду твоєму ентузіазму і прихильному ставленню до моїх планів. Нинішня моя, ніби хаотична, подорож насправді давно докладно продумана. Кинувся як пес на кістки в Олесніці і на сховок у млині, бо, крім орлів, цікавить мене все, що стосується давнього польського походження цих земель.

— Загорівся цікавістю до меча, як то часто буває з чоловіками, а ліхтарів не зволив оглянути. Уяви собі, то найстаріші польські костьольні атрибути, досі знайдені в цих краях.

— І справді — забув. Зараз негайно ж до замку, добре? Чи, може, після обіду? Бо ще й подзвонити треба, непокоїть мене поручник. Ходімо.

Замкові кімнати, перетворені на звичайну контору, — тут була адміністрація музею, — мали вигляд чудернацький. Телефон стояв у глибокій віконній ніші. Пйотр, чекаючи зв'язку з міліцією, сперся плечима на мур, який пам'ятав ще п'ястівські часи, коли з усними відомостями слано гінців. Скільки їх гинуло, не діставшись до адресата? Скільки політичних інтриг затіяно, програно або виграно битв лише через відсутність швидкого зв'язку? Нині все стало так просто, зв'язок діє швидко, але замість того, щоб із приємністю вдовольнятися цим, кидаємось у минувшину, порпаємося у землі, щоб взнати долю тих послів чи гінців і відкрити загиблі вісті. Розмірковування його перервав голос у трубці:

— Повітова комендатура міліції.

— Добрий день, це Михальський. Не скажете, поручник Пшибила повернувся з Ополя?

— Так, він уже в місті. За півгодини буде на роботі.

— Спасибі. Передайте, що я незабаром прийду.

Повернувшись у двір, Пйотр сказав Моніці, яка там очікувала:

— Пропоную на сьогодні такий план: через годину стрічаємось за обідом. За цей час. я зайду в Арсенал і розшукаю Пшибилу, він вже повернувся. Після обіду прийдемо ще раз до замку перемалювати й описати ліхтарі. А на вечір пропоную романтичну прогулянку, згода?

План було прийнято, дівчина пішла замкнути музейну залу, де Гжегож мав досить часу на фотографування меча з усіх боків.

Коли археолог зайшов до комендатури, поручник Пшибила вже його чекав.

— Що за інтригуючі листи ви пишете мені?

— Справа надзвичайно важлива. І для вас, і для нас. В Ополі я стрічався з Болеком Бончковським і розмовляв про це. Незабаром ви впевнитеся, що я маю рацію.

Справа з млином поволі вияснюється, але зараз не це головне. Маю для вас новини. Львувек Шльонський!