Леопольд Тирманд - Злий

— Костюм якраз для іменин у швагра. Смішно, — мовила Марта, але не посміхнулась.

Саме тут рухливий «змій» присів у так званому «пістолеті» і, зневажаючи всі правила руху, чимдуж помчав через усю ковзанку. Пролунав крик, хлопці швидко підвелися і розбіглися. На льоду лежала маленька дівчинка, силкуючись підвестись. Зенон одним помахом довгих ніг обігнав банду і за секунду опинився біля дівчинки; узяв її на руки й круто загальмував біля Марти.

— Що сталося? — спитав він, садовлячи дівчинку на лаву. Великі сльозинки блищали в карих очах. Дівчинка показала на праву литку: крізь подерті штани і розшматовану шкарпетку видко було чималу подряпину.

— Ковзаном! Лобурі чортові! — Губки дівчинки знов жалібно вигнулися в підківку.

Марта вийняла в неї з кишені носовичка.

— До весілля заживе, — сказала вона весело, — а штани завтра зашиєш. Але тут треба… — звернулася вона раптом до Зенона і замовкла…

Зенон якось схвально поглядав на ковзанку, де підлітки у велосипедних шапочках знайшли нову забаву. Вони обирали за мішень одну з потужних ламп над ковзанкою, розганялися і жбурляли каміння. Три спроби пішли марне, але за четвертим разом мордатий хлопець у темному костюмі влучив. Брязкіт розбитого скла, схожий на вибух, звук розбитої багатоватної лампочки — і на ковзанці стало темніше. Щось зіпсувалося в самому проводі: кілька великих ламп згасло. На льоду знявся гармидер, рицарі півмороку почали гарячково снувати в юрбі. І тут у Марти закалатало серце. Ні, це, мабуть, примарилося, неможливо, щоб це були ті ж самі, світлі, несамовито блискучі, пронизливо-білі очі?.. А якщо це були й вони, то майнули з швидкістю звуку, наче власник їх мчав на крилатих ковзанах. Ні, це безглуздя; їй, Марті, просто привиділося.

З роздягальні вибігло кілька спортсменів і плечистий чоловік у кожусі. Зенон щодуху помчав у юрбу. Мордатий хуліган у темному костюмі їхав швидко, але не міг змагатися з хокеїстом. Зенон нахилився, обігнув його рипучим віражем і схопив за руку.

— Ану, помалу, колего! — мовив він твердо. — Що тепер буде?

Хлопець глянув в обличчя Зенона; він був набагато нижчий і, незважаючи на свою кремезність, напевно слабший, але щось в його обличчі й холодних брехливих очах наказало Зенонові звільнити плече: була в цих очах готовність до всього, аж до кіпця.

— Це через неуважність, пане начальнику, — мовив він з фальшивим усміхом, — я перепрошаю, це просто необережність.

«Геніально, — подумав Зенон, — ну й гумор у цих лобурів… «через неуважність!»

Йому раптом здалося це чудовим дотепом, і він не витримав, посміхнувся. Підліток відразу ж помітив це.

— Пане начальнику, я зараз вам викладу п’ятдесятку… за цю лампу, добре? Тільки позбираю в друзів, собача їх мати.

Справді, Зенон не встиг змигнути, як був оточений тісним колом спітнілих облич, брудних шарфиків, зіпсутих зубів. Звідусюди віяло запахом горілки.

— Щоб мені зараз, чуєш? Внесеш у касу ковзанки… — і сказав він голосно і розштовхав підлітків, які натискали на нього.

— Аякже, зараз… — гукнув мордатий, і ватага роз’їхалася в усі боки.

Зенон під’їхав до Марти, біля якої стояли спортсмени.

— Що сталося? — спитав Антек.

— Геніально! — відповів Зенон, — знаєш, Майко, цей бандит сказав: «Це через неуважність»… Так і сказав. Ну й гумор, га?

Антек і кілька інших засміялись, Марта тремтіла.

— Ну й що? — кинула вона раптом. — Що ви тепер з ними зробите?

— Нічого, — відповів Зенон безтурботно, — що йому зробиш? За лампу не заплатить, бо вона дорога, міліція далеко, битися з ним я не буду. Ти цього не розумієш, Майко, це володарі Черняковської вулиці. Отой мордатий у велосипедній шапочці — то пострах Чернякова.

— Хлопці, — наказав чоловік у кожусі, — готуйтеся виходити на лід, зараз звільнимо ковзанку від публіки. Іду оголошувати через мегафон.

Тісна група хокеїстів виїжджала на лід.

— Зрозумій, Майко, — мовив невпевнено Зенон, коли вони залишилися самі. — Якби я застукав його десь у нейтральному місці, то зробив би з нього мармелад, але тут вони мене знають… Сьогодні дам йому по морді, а ввечері виходитиму сам з ковзанки і кільканадцять цеглин, невідомо звідки, коли і як, влучать мені в лоба… Я знаю.

Перед очима Марти раптом зринула струнка постать у білому лікарському халаті. «До чого тут доктор Гальський?» зовсім розгублено, швидко подумала вона і мовила:

— Розумію… — І Зенону здалося, наче на цьому світі ніколи не було дотепів. В цю хвилину, з півмороку ковзанки, на частку секунди в Марту втупилися світлі зіниці й згасли. Це сталося так раптово, так несподівано, що Марта затремтіла, пройнята страхом. «Це відблиск льодової поверхні», заспокоювала вона сама себе, добре знаючи, що це зовсім не так.