Єжи Едігей - Операція «Вольфрам»

Чотири наступні дні Антон Міллер був дуже зайнятий: відвідував торговельні фірми та великі промислові підприємства, розмовляв з багатьма людьми, пропонував. Коротше кажучи, поводився так, як і повинен поводитися солідний цюріхський бізнесмен.

Проте результати зустрічей були украй незначні. Зустрічали його чемно, частували кавою і келишком коньяку, вислуховували пропозиції, а потім казали, що фірми мають своїх постійних постачальників або що їх зовсім не цікавить імпорт з Європи. Нікого не спокусили низькі ціни, пропоновані Міллером. Коли ж він починав розмову про постачання товарів, заборонених ембарго, то співрозмовники вдавали, що не розуміють, або відразу припиняли переговори. Ці товари явно потрапляли в Кейптаун іншими, невідомими йому шляхами.

Лише дві фірми зацікавилися цюріхським бізнесменом і замовили невеликі партії контрольно-вимірювальної апаратури та антикорозійного лаку. Можливий прибуток від цих контрактів був настільки мізерний, що навіть не покривав вартості квитка від Цюріха до Кейптауна і назад. Щоправда, всі директори фірм запевняли Міллера, що після пробних замовлень збільшать обсяг імпорту, та ж не про це мріяв гість із Європи.

Коли б не Марієтта, яка трохи скрашувала перебування швейцарця в Кейптауні, Антон ладен був визнати свою поїздку до Південної Африки ще однією невдачею. Проте навіть найгарніша і найпослужливіша коханка не замінить чоловікові грошей. Особливо якщо готівка тане з катастрофічною швидкістю і нема ніякої надії на нові прибутки. Міллер дратувався дедалі більше. Нічого не винному кельнерові з готельної кав'ярні перепало за те, що приніс, як видалося Міллерові, не досить гарячу каву, зате надто охолоджене червоне вино. Навіть адміністратор мусив просити вибачення в запального іноземця.

На п'ятий день, коли Антон Міллер усерйоз розмірковував, чи не варто вже замовити квиток на перший-ліпший літак у Європу, почувся делікатний стукіт у двері. Коли швейцарець відчинив їх, у кімнату зайшло двоє чоловіків: білий і негр. Перший був якийсь на диво малий і потворний. Його миршаве обличчя ясніло штучною посмішкою. Другий, з досить світлою, як на негра, шкірою, був широкоплечий і кремезний.

— Можете не хвилюватися, — мовив білий, — нас ніхто не бачив. Ми не їхали ліфтом, а прийшли сюди сходами.

— Слухаю вас.

— Погляньте сюди, — миршавий поклав на стіл п'ять маленьких сірих камінчиків і, вдаючи страх, роззирнувся по кімнаті, чи, бува, не слідкує хтось за ним.

— Що це таке?

— Це скарб, — розсміявся негр. — Діаманти чистої води. Чимало таких камінчиків лежить у сейфах компанії «Де бірс». Їх знайшов мій брат в одній із копалень у провінції Трансвааль, де він працює. А знайшовши, одразу ковтнув. Йому пощастило — ніхто того не помітив. Брат живе в бараку біля копальні, і робітники не мають права виходити за огороджену територію, але ми й тут дали собі раду. Цей білий пан — наш приятель, він допоміг перевезти діаманти в Кейптаун. Віддамо їх панові за п'ять тисяч доларів, а в Голландії будь-який ювелір дасть за них щонайменше в чотири рази більше. Після шліфовки кожен камінчик уже коштуватиме десять тисяч доларів.

— Я не візьму, — коротко мовив Міллер. Він одразу запримітив, що діаманти справді вартісні. І хто знає, якби Марієтта не попередила, можливо, й піддався б спокусі.

— Розумію, — обізвався миршавий. — Ви не маєте при собі готівки. Можете видати нам чек або навіть вексель. Ми віримо швейцарцям, знаємо, що це чесні люди, які не скривдять бідних негрів. Їм і так нелегко жити в цій країні. П'ять тисяч доларів — то для них не лише гроші. Це водночас і нагода вибратися з пекла, в якому вони мусять животіти.

— Заберіть ці камінчики й пошукайте когось дурнішого.

— Ви боїтесь, що вони фальшиві? Ми залишимо їх тут до завтрашнього дня. Майже кожен житель Кейптауна розуміється на діамантах. Покажете їх будь-кому, і кожен визнає, що це чудові діаманти. Після шліфовки вони засяють блакитним світлом.

— Повторюю: заберіть їх. Я не хочу мати з тим нічого спільного.

— Ви і досі не вірите нам? — негр доброзичливо посміхався. — Зате ми цілком довіряємо панові. Завтра ще дякуватимете нам, що облагодили таку вигідну справу. А щодо вивезення діамантів у Європу, то з цим не матимете труднощів, таку дрібничку легко сховати. Та й швейцарських громадян ніколи не обшукують в аеропорту.

— Або забирайте ті камінчики, або я викину їх, — промовив Міллер, узяв камінчики в руку й, підійшовши до відчиненого вікна, зробив рух, ніби справді намірився викинути діаманти на подвір'я готелю.