Юрій Сорока - Арахнофобія

– Е ні! – рішуче запротестував Кость. Поглянувши на стіл, він відшукав великого пивного кухля. – Ти нічого не забув, Галкін?

– Це занадто, Костю! – спробував боронитися Галкін. – Це занадто навіть для мене!

Але, піддавшись обуреним крикам усіх трьох, у тому числі Ярослава, з зітханням видобув із нагрудної кишені сорочки чотири великі офіцерські зірки і вкинув їх до кухля.

– Звичай є звичай, – струснув чубом Кость і схилив над кухлем пляшку, заливаючи нові підполковницькі зірки горілкою. Потім швидко наповнив чарки й підхопив свою. – За підполковника міліції Галкіна!

– Пий до дна, пий до дна! – підхопив смішливий Кравченко. Галкін картинно видихнув і довгими ковтками випив оковиту, під аплодисменти викидаючи з рота в кухоль зірки…

Можливості поговорити з Галкіним наодинці Ярослав дочекався тільки ввечері. Вони відійшли від гурту й запалили цигарки. Деякий час мовчки стояли, думаючи кожен про своє. Нарешті мовчанку порушив Ярослав:

– Йдеш на підвищення? – мимохідь запитав він у Галкіна.

– Ні, – рішуче махнув рукою той. – Залишаюся в операх. Пропонували посаду в обласному але знаєш, не моє це. Нудно стає від думки про кабінетну роботу. Та й ніколи вже. Ще півтора року, а там передаю справи і йду на заслужений відпочинок. Досить. Усі, з ким починав працювати, давно вже на пенсії.

Ярослав неголосно засміявся.

– Вадим Галкін – пенсіонер. Не можу уявити, ти вже вибачай.

– Що тут неймовірного? Я хіба не такий, як інші? Теж можу рибалити і ходити на полювання. Грати в доміно на лавочці та няньчити внуків.

– І все?

– І все.

Ярослав поплескав товариша по плечу.

– Думаю, спрацюємося. Скажу тобі по секрету, мені вже остогидло наодинці спостерігати за подружніми зрадами товстосумів.

– Навіть не сподівайся!

– Поживемо – побачимо.

Вечір розмалював небо урочистими фарбами, згущуючи ультрамарин до кольору темного сапфіра. Залишив лише багряну стрічку на заході. Трава за парканом озвалася співом коників, а від озерця легенький прохолодний вітер доніс жаб'яче квакання.

– Уже й маємо вересень, – потягнувся Галкін.

– Ви ще працюєте по ній? – нарешті Ярослав насмілився запитати про те, що цікавило його найбільше.

– Ми – ні, – Галкін одразу зрозумів, кого Ярослав має на увазі. – Нею займається Інтерпол. Але дещо мені відомо.

– Що саме?

Галкін знизав плечима.

– Якщо ти вважаєш, що тобі це досі цікаво, я можу розповісти.

– Ти питаєш, чи цікаво? Вона намагалася мене вбити, не забувай цього.

– Вона багатьох намагалася вбити, Ярику. І ти чи не єдиний з тих, хто зміг уціліти. Чи тобі цього недостатньо?

– Ні.

– Гаразд. Після того як Красовська зникла з Варшави, на деякий час її слід було втрачено, проте досить скоро він віднайшовся в Мюнхені. Там вона намагалася зняти з карткового рахунку кошти, і це їй не вдалося. Клерк у банку заблокував рахунок і повідомив у поліцію. Але заарештувати її не вдалося. Вона пообіцяла прийти за готівкою пізніше, але так і не з'явилася. Ще через тиждень її затримали в Римі. Тут історія взагалі неймовірна. Поліцейські, які затримали її під час перевірки в готелі, не змогли доправити Красовську до відділка, позаяк самі опинилися в лікарні з гострим отруєнням. Важко повірити, але вона змогла обвести навколо пальця й отруїти двох незнайомих чоловіків, карабінерів, перебуваючи в їхньому товаристві не більше десяти хвилин. Цих лобуряк, дякувати Богу й медицині, вдалося виходити. І знаєш, що вони заявили? Що вона зачарувала їх за допомогою магії! Сміх. Ні, я, звичайно, не заперечую, що вона відьма. Проте такі заяви від двох дорослих чоловіків викликають бажання поглузувати з них. Як би там не було, але італійська поліція проґавила її. Більш професіонально повелися їхні колеги із Швейцарії. Вони, звісно, теж не змогли вдягнути на твою павучиху кайданки, але принаймні відрізали їй доступ до заощаджень: Швейцарія – маленька країна. Вона змушена була досить тривалий час ходити навколо своєї мети, наче акула круг здобичі, але звернутися до банку не наважилася. Далі її сліди зникають, однак швейцарське відділення Інтерполу запевняє, що отримати гроші Красовська не встигла. Розумієш, до чого я веду?

– Барбара Красовська залишилася без грошей.

– Або майже без них. Якщо якийсь дріб'язок їй і вдалося залишити поза увагою Інтерполу, то це зовсім невелика сума, а Барбара…

– А Барбара Красовська звикла жити на широку ногу, тож незабаром повинна взятися за старе і тим самим себе виявити.