Ігнасіо Акунья - Загадка однієї неділі

— Скоро вам доведеться облишити ці жарти, Аресе. Ми не заперечуємо, що спершу самі помилялись, проте — карамба! — хто ж не помиляється? Важливо те, що зараз ми на правильному шляху. Ви не вбивали Сусанни. Ми упевнились, що ви навіть не були знайомі з нею; однак у вечір її смерті ви побачили вбивцю або якийсь слід привів вас до нього пізніше. Після вашого арешту, а потім звільнення ви і далі уперто не відмовлялись від своїх намагань знайти вбивцю. Навіщо, Аресе? Ми ж бо попереджали, щоб ви припинили втручатися в цю справу, але ви ігнорували наші застереження. Було очевидно, що ви прагнете зібрати якомога більше доказів проти тієї людини, котру вже почали шантажувати. Тобто проти цієї людини, — пояснив він, указуючи на карлика. Потім зробив паузу. Я засміявся. Гонсалес поглянув на Гастона, немовби шукаючи схвалення. Потім провадив далі: — Цей суб'єкт утомився від вашого шантажу і вирішив ліквідувати вас. Того вечора, завдяки тому, що ми вчасно прибули до вашої контори, його пристрій не спрацював; тоді ви подумали, що настав час порішити його самого.

Я всміхнувся. Тож, виходить, це той самий карлик! Звичайно, спершу мені спало на думку, що це міг бути його труп, але ж міг бути і не його. Не єдиний же він карлик на все місто. А коли мені випадало побачити його, темрява й чимала відстань заважали розгледіти карликові риси. Я знову глянув на нього. Годі сумніватися, це той самий клятий карлик.

— Гаразд, — мовив я, — справа ясна. Він намагався вбити мене, і я вбив його. А Вертьєнтес? Кому ви його почепите на шию? Теж мені?

Гастон зробив якийсь жест, і Гонсалес поступився йому словом.

— Як ви самі сказали, тільки не жартома, а всерйоз, справа ясна, Аресе. Ось як приблизно відбувалися події. Вертьєнтес наймає карлика, щоб той убив Сусанну, сам же готує в цей час своє мексіканське алібі. Через випадковий збіг, саме в цей день ви приходите за сенаторовими листами, як визнала його дочка; там виявляєте мертву Сусанну. Карлик, який не встиг зникнути і змушений сховатися, завдає вам удару по голові й з метою скласти на вас вину за вчинене вбивство викликає нас, а сам тікає, полишивши, проте, якийсь слід, який дозволяє вам потім відшукати його. Тоді між вами двома розгортається двобій за здобич, яку карлик, мабуть, усупереч Вер-тьєнтесовим указівкам, поцупив у Сусанни. Аби остаточно загнати його на слизьке, ви наполегливо збираєте докази проти нього. Викликаєте Вертьєнтеса, щоб порозумітися з ним проти цього чоловічка. Той розгадує ваш план і нашпиговує тіло Вертьєнтеса свинцем… А то, може, дізнавшись про Верїьєнтесову таємницю, ви викликали його до себе з метою шантажу; звісно, певні прогалини ще є, але… що ж, ваше зізнання, сподіваємось, заповнить їх! — Він прикрив труп карлика дешевою полотниною, що лежала на столі, й сухо промовив: — Ходімо!

— Блискуче опрацьована версія, — зауважив я, не рушаючи з місця. — Вона має лише одну вразливу ланку: я карлика не вбивав. І навіть не знаю, від чого він помер.

Гастон засунув руку в кишеню піджака і витягнув якийсь предмет.

— Це вас наводить на якусь думку?

Я простягнув руку і взяв. Це був болт… вірніше, те, що лишилось од нього. Кидалось у вічі, що його було підтерто терпужком. Щоб установити це, аж ніяк не треба бути експертом.

— Що це? — байдуже поцікавився я.

— Болт, — відповів Гонсалес, — Не станете ж ви твердити, ніби не знаете, що таке болт, правда? — В його тоні відчувалися глузливі нотки.

— Звичайно, не стану, але яке він має відношення до цієї справи?

— Цей болт од гальма автомобіля, на якому їздив карлик, — пояснив Гастон. — Гадаю, це освіжить вашу пам'ять. Він улаштовував пастки для вас і зазнав невдачі. Ви поквиталися з ним, і ось результат. — Його вказівний палець тикав на стіл. — Ви, либонь, виявились спритнішим.

Тепер я зрозумів, звідкіля взялася грязюка на нерухомому обличчі карлика: під час влаштованої автомобільної аварії тіло його вивалялося в землі.

— Ходімо, — повторив Гастон.

Я не став заперечувати. Мій мозок запрацював блискавично. Все складалося проти мене. Вони шукали, кого б зробити козлом відпущення, а я був тут як тут.

Запаливши сигарету, рушив поперед них. Зробивши кілька кроків, зупинився: мені необхідно було поміркувати.

— А як ім'я цього карлика? — спитав я, водночас прикидаючи свої шанси першим вихопитись на вулицю.

— Сесар Бламбіно, — відповів Гастон. — Він мав прізвисько Спритник. Не знаю, чи то через його малі габарити, чи тому, що він робив у цирку. Останнім часом, правда, він продавав лотерейні квитки.