Ігнасіо Акунья - Загадка однієї неділі

Падуа нетерпляче крутився в кріслі. Не встиг я ще покласти трубку на важіль, як він уже почав свій допит:

— Ви про мене щось казали поліції, Аресе?

Я розкинувся в кріслі й закурив. Коли він поспішав, то я, навпаки, аніскільки не квапився. Давши зрозуміти йому про це, я поцікавився:

— А мені слід було щось казати їм?

Брунатна шкіра в нього на чолі зібгалася, утворивши кілька зморщок. Насмішкуватий вираз миттю зник з обличчя. Тепер у погляді відбивалась ніби якась тінь переляку. Він зобразив усмішку, але його жестам бракувало такої невимушеності, як тоді, у «Сьєррі».

— Ні,— мовив, — нічого не слід було казати. Але може, вас здивував мій інтерес до «Балерини»… Що ж, я був трохи балакучий. — Піднісши палець, він повчально промовив: — Поліція подекуди змушує нас казати таке, чого ми й не знаємо.

— Заспокойтеся! — відповів я. — За дві тисячі песо я вмію бути вкрай мовчазний. Сподіваюсь, ви не забаритеся зі своєю пропозицією…

— Про що ви говорите, Аресе. Вона з вами?

Я стенув плечима.

— Не я ж обкрадав Сусаннин будинок.

Падуа пирскнув.

— Я не казав, що ви вкрали щось, Аресе. Але ж… не можете ви торгуватися за річ, якою не володієте.

— Невдовзі володітиму нею, — запевнив я. — Гадаю, ви зможете довести, що картина належить вам.

Падуа подивився мені просто у вічі.

— Тільки облиште цю совісність, Аресе, — мовив він з уїдливою гримасою. — Це ж суперечить вашій репутації.

Я всміхнувся. Всі ці напхані грошима суб'єкти борсаються в гидотному багні, яким є життя їхнє. Вони брудні свині, проте вдаються до моїх послуг саме через той ореол цинізму, що створився навколо мого імені, я й оком не змигнув.

— Бачте, Падуа, навколо цієї картини виникли суперечки, — пояснив я. — Є людина, котра пропонує стільки ж, скільки й ви, але до того ж має грамоту на володіння картиною.

— Підробка, безумовна підробка! — вигукнув Падуа, збуджений до краю. — Ніхто не може мати грамоти на володіння цією картиною, бо «Балерина» належить мені.

— Даруйте, друже мій, — холодно промовив я. — Мені здавалось, що вона належала Сусанні.

— Я їй подарував «Балерину».

— Еге ж, — промимрив йому. — І через те, що особисто були до неї прихильні. Чи не так? Курйозно інше: та людина твердить те саме.

Падуа вибухнув якимсь хрипким, майже істеричним сміхом.

— Тепер уторопав, Аресе. Тепер уторопав. Ви жадаєте здерти з мене більше з допомогою цього, вами ж вигаданого, конкурента, так? Гарно придумано, Apec! Цілком гідно вашої репутації!

Я не розсердився, а просто схопив його за барки і виштовхнув за двері, незважаючи на його протести.

Узявши газету, став переглядати її. І в ту ж мить подзвонили. Коли я відчинив, у дверях стояв Макейра.

— Проходьте, Макейро. Сідайте!

— Я бачив сеньйора Падуа, він виходив з будинку, невдоволено щось буркочучи собі під ніс, — розповів Макейра. — Сподіваюсь, ви добре обійшлися з ним, Аресе. Адже Падуа — людина досить упливова.

— Не хвилюйтеся, Макейро, Падуа зараз не спроможний використати свою впливовість проти мене.

— Ви знаєте, Аресе, що робите, — зауважив він. — Та на вашому місці я б спокійно собі тішився життям, забувши про цю триклятущу справу. — Він пильно позирнув на мене і спитав: — Ну що ви з усього цього маєте, окрім побоїв?

— Нічого, Макейро, нічого, — з гіркотою визнав я. — Не терплю, коли з мене глузують, а якраз тепер дехто саме цим і займається.

— Гадаю, я вам уже не потрібний? — спитав шофер. — Ви маєте змогу користуватись власною машиною. Може, повернути ту машину, яку ми взяли напрокат?

— А який час ми ще можемо користуватися нею?

— О, у нас зосталося ще кілька днів. Строк спливає в понеділок.

— В такому разі яка рація повертати її? Ми ж бо заплатили, хіба не так?

— Так, але мені…

— Нічого, Макейро, підбадьортеся трохи! Я ж обіцяв вам, що від нас із вами йому не втекти, і ми таки знайдемо його.

— Та ви ж потрапили в замкнуте коло! — заперечив Макейра.

— Ет! Не будьте песимістом! Чи ви чули коли-не-будь про бродячого фокусника — Каліостро на прізвисько?

— Я бачив чимало фокусників, але не звертав уваги на їхні імена. А що?

Довелося замислитися. Неймовірно, що Шестипалий дозволить Каліостро знову займатися своїм старим ремеслом, але я не знав, де шукати його, і тому змушений був використовувати будь-яку можливість, якою б непевною вона не здавалась.

— Це дуже примітний тип, — пояснив я, — він часто виступає в парках Старої Гавани. Якої ви думки про те, щоб трохи порозважатися там?