Олексій Волков - Амністія для Хакера

— А що, ви завжди на собі економите? — не вгавала Наталя. — Я чула, що є й дорогі…

Вона стояла майже впритул до нього, опустивши руки і дивлячись йому в обличчя, на диво дзвінко та впевнено вимовляючи слова:

— Але, я гадаю, вам личитиме будь-який. Хіба ні? Ну, ви ж продемонструєте мені обновку? Вам будь-що до лиця…

Борис розвернувся і вийшов із ванної, відчуваючи, що образа душить його зсередини, дивуючись болючості цього відчуття. У грудях пекло, муляло й перехоплювало подих. І невідомо що заважало усвідомити справжню причину цього.

Зайшовши до кімнати, Борис причинив за собою двері й механічно почав витягати з сумки комп’ютер. Апарат не хотів витягатися, чіпляючись за краї сумки, частини його розташовувалися на столі вкрай незручно. Штекери не відразу потрапляли у гнізда. Він продовжував робити це повільно та вперто і нарешті ввімкнув машину.

М’яке, ледь відчутне, але об’ємне гудіння комп’ютера, здавалося, якось заспокоювало, вгамовувало болючі емоції, але про якусь роботу не могло бути й мови. Тим більше що він зневірився в результативності власних зусиль. Тому просто нахилився до столу й підпер обличчя руками.

Двері позаду рипнули. Наталя увійшла й сіла поруч.

— Чого тобі?

— Я… Я надто захопилася, — сказала вона, — і образила вас. Я бачила. Я хотіла тільки трішки зробити вам неприємно, а вийшло… Пробачте…

— Пусте, — відповів Борис. — Я тобі вчора ще гірше зробив.

— Ви не бажали цього, а я свідомо… Я бачила… зразу ж побачила, що вам боляче стало від моїх слів.

— Ну… хто чим уміє… — зауважив Борис. — Принаймні все справедливо. Тепер моя черга до ранку мучитися.

— Справді?.. — цей подив звучав непідробно. — І що, ви мені не пробачите?

— Пробачу, — сказав він. — Хвилин за двадцять. А поки що йди, подивися телевізор. Ти ж найбільше жалкувала про його відсутність. Тепер він є…

— Добре, — погодилася вона. — А ви точно пробачите?

— Точно.

— Дякую, — сказала вона. — Я більше так не буду. А… що це за квартира?

— Мого товариша, — сказав Борис. — Колись ми разом по закордонах їздили. Він зараз працює в Португалії. Поїхав мінімум на півроку. Учора мені несподівано спав на думку такий варіант. Я розшукав його по телефону й домовився. Варіант абсолютно безпечний, навіть з точки зору твоїх побоювань. Нікому не спаде на думку шукати нас тут.

— І… довго ми тут будемо?

— Гадаю, ні, — сказав Борис. — До речі, на цю тему я хотів поговорити.

— Давайте зараз, — запропонувала Наталя, вмощуючись біля нього.

— Гаразд, — погодився він. — Гадаю, моя місія підходить до завершення. Тому я вже думав над тим, як подбати про тебе. У принципі конкретний план є. Не знаю, можливо, в тебе є якісь інші міркування з приводу цього, давай обговоримо. Я принаймні уявляю собі так…

Вираз її обличчя змінився. Тепер Борис побачив на ньому очікування чогось невідомого, навіть побоювання. Вона хвилювалася, думаючи про те, що зараз почує.

— Так от, — вів далі Борис, — проблема виглядає таким чином: відсутність житла — раз, засобів до існування — два, невизначений соціальний статус — три.

— Останнього зовсім не зрозуміла… — зауважила Наталя.

— Тебе ж розшукують! — пояснив Борис. — У квартирі два трупи, забула?

— І мене шукатимуть за підозрою у вбивстві?!

— Принаймні підозрюючи, що тобі відомо, хто це зробив. А якщо навіть уявити, що ті, хто посилав двох головорізів, кинулися їх шукати і, знайшовши там, тихенько забрали, — це проблеми не вирішує. Тоді тебе шукатиме не міліція, а вони самі. І невідомо, що гірше. Адже їм ці дискети вкрай потрібні.

— То віддати їм!

— Кому їм? — скипів Борис. — Повісиш оголошення? Слухай, ми вирішуємо серйозні справи, то давай серйозно. Добре?

— Добре… — погодилася вона.

— Так от, перші дві проблеми вирішуються досить легко. Квартиру ми купуємо в будь-якому місті України, бажано якомога більшому і чимдалі звідси. Гроші є, тільки поїхати й купити. Лишиться і тобі на перший час, поки вирішиш, чим далі займатимешся. А от третє… Гадаю, щоб зовсім загубитись, потрібне нове прізвище, паспорт, усе як належить. Найлегший варіант — можу запропонувати тобі своє, оскільки воно поки що ніде не фігурує. Робиться елементарно. Оформляється шлюб — не тут, звичайно, десь в іншому місті, там, де за гроші це зроблять тихо і мирно. Є колега, який може допомогти. Старе, дівоче прізвище, як відомо, у новому паспорті не вказується. От і все. Щоправда, на це потрібен певний час. Та й певний ризик все-таки є. Можливо, краще зробити фальшивий паспорт.