Джон Гарднер - Помста професора Моріарті

— А, Кроу, скуштуйте-но цієї чудової качки, — зустрів широким жестом його Холмс. — Це, безумовно, найкраща з усіх качок, які мені доводилося куштувати.

Під час вечері великий детектив рішуче уникав говорити про Морнінгдейла, але зі знанням справи розводився про Париж, а надто про французьку кухню та вина.

І лише за кавою нарешті сказав:

— Шановного Морнінгдейла тут добре пам'ятають: він явно не скупився на чайові. Тепер мені зрозуміло, що метою його приїзду був відомий керівник злочинного світу Франції Гризомбр.

— Ми це знали й раніше, — трохи розчаровано зауважив Кроу.

— Звичайно, знали, але після розмови з портьє і з деким із персоналу я ще раз пересвідчився: Морнінгдейл — це Моріарті. Більше того, цей Морнінгдейл заявив, що він родом з Бостона, штат Массачусетс, але, з відповідей на мої навідні запитання, я дійшов висновку, що він говорив з акцентом каліфорнійця. Як вам відомо, я певною мірою фахівець з американських діалектів. Кілька років тому я опублікував невелику монографію про вимову голосних звуків мешканцями різних штатів.

— І лише з цього ви робите висновок?

— Не лише з цього. Є й інші докази, але про них згодом. Кроу, нам час братися до діла. Здається, Морнінгдейл та його секретар перебули певний час на Монмартрі. Не найкраща частина міста, але доведеться побувати й там.

Отже, перший вечір Кроу й Холмс провели в барах та кав'ярнях Монмартру. Марно. Хоч як розпитував Холмс, у відповідь йому дивилися відсутнім поглядом або заперечливо хитали головою.

Так само згайнували вони ще два вечори, і Кроу бачив, що настрій Холмса далеко не такий бадьорий, як у день приїзду до французької столиці. Холмс похмурнів і став дратівливий. Обнишпоривши з десяток злачних місць, лондонці вже ладні були відмовитись від дальших пошуків, коли Холмсові спало на думку відвідати «Мулен Руж».

— Охоти дивитися на жінок у тому дикунському танці в мене сьогодні немає, Кроу, — сказав він трохи кисло, — але, боюся, заради криміналістики нам доведеться себе цим обтяжити.

У «Мулен-Ружі» один з офіціантів нібито пригадав американця та його компаньйона, хоча й не дуже впевнено.

— Думаю, добрі чайові розв'яжуть йому язика, — кинув Холмс, — але до хабара я принижусь лише в крайньому разі.

Коли десь майже о першій вони, залишивши заклад, чекали на площі Бланш візника, до них підійшла одна з тих дівчат, що займалися своїм ремеслом на вулицях цього району.

Кроу хотів був відмахнутись від дівчини, як не раз уже робив у цьому місті, та Холмс притримав його руку.

— Можливо, ви зможете допомогти нам, шановна добродійко, — незвично привітно звернувся він до дівчини. — Ми розшукуємо нашого американського друга. Знаємо, що на початку року він тут проводив дозвілля. Чи ви або ваші подруги випадково не зустрічали його?

— Тут буває багато американців, мосьє, — відказала дівчина. — Я не маю часу розводитись про них на вулиці. Я тут, щоб заробляти гроші.

— Ви нічого не втратите, — запевнив її Холмс, вигрібши з кишені жменю срібла, — стривайте, я опишу зовнішній вигляд нашого друга.

Дівчина жадібно схопила монети й уважно слухала, поки Холмс малював словесний портрет огрядного, червонощокого Морнійгдейла.

— Та звісно, пригадую! — вигукнула вона потім. — Сволота! Турнув мене в канаву й трохи не зламав мені руку…

— Розкажіть, як це було. — Холмс пильно подивився на дівчину. Кроу помітив, що очі його потемніли.

Дівчина розповіла докладніше.

— І що дивно, — докинула вона, — говорив він нашим жаргоном, якщо ви розумієте, що я маю на увазі.

Холмс кивнув головою.

— Він був там, — кивнула вона в бік «Мулен Ружа», — розмовляв із циганкою Сюзанною. Один з офіціантів — мій приятель. Він розповідав мені — вони про щось розмовляли. Потім та пішла з його приятелем, — дівчина роблено засміялася.

— Хто, Сюзанна?

— Так.

— Де її можна знайти?

— Скрізь! — Дівчина розчепірила руки. — Сюзанна сама собі господиня. Я не бачила її два, а може, й три тижні…

— Вранці ми передусім почнемо пошуки циганки Сюзанни, — сказав Холмс, коли вони повернулися до «Крійона». — Слід стає теплим, Кроу. Циганка розмовляла з Моріарті, а мені здається, вона з тих жінок, чий язик заворушиться за невелику грошову винагороду. Як ви розумієте, настав час давати хабарі.

Але наступного ранку Холмс прокинувся не в гуморі. Вилежував довше, ніж звичайно, совався в ліжку, вкривався рясним потом і час від часу корчився, наче в агонії.