Джон Гарднер - Помста професора Моріарті

— Гадаю, я вас зрозумів, сер, — засміявся Спір.

— Трошки прикрутимо гайки, — серйозно сказав Моріарті. — Час також залучити до дії наших друзів Ембера та Боба Ноба: хай привезуть одну з подруг цього надто допитливого містера Холмса. Коли вона буде в Лондоні, я, гадаю, зможу поводити за ніс публіку у Вест-Енді й підмочити репутацію цього так званого великого детектива.

За годину було відправлено телеграму Емберові, який досі стежив у Аннесі за Іреною Адлер. У телеграмі було всього три слова:

ВЕЗІТЬ ОРЛИЦЮ [3] Adler — орел (нім.). ДОДОМУ.

Того ж вечора Лі Чао, побувавши в аптеці Чарлза Бігналла, із задоволенням відзначив хвилювання і страх, що відбивалися на обличчі аптекаря.

Китаєць відступив убік і притримав двері для жінки, яка, виходячи з аптеки, вдячно посміхнулася йому.

— Купила чергову дозу настоянки опію для повного щастя? — кинув Лі Чао, зачинивши по собі двері й узявши їх на засув.

— Чого вам треба? — Бігналл не приховував свого ставлення до китайця.

— Ви гадали, що позбулись мене, містере Бігналл? Що ніколи більше мене не побачите?

— Я зробив усе, як мені було сказано.

— О, я це знаю, містере Біг-налл. — Китаєць вимовив прізвище, як два окремі слова. — Коли б це було не так, ви б негайно відчули. Пам'ятаєте нашу останню розмову?

— Пам'ятаю.

— Добре. Дуже добре. Отже, коли наш спільний друг, містер Шерлок Холмс, якого ви забезпечуєте кокаїном, знову звернеться до вас, ви йому відмовите.

— У вас є хоч крапля жалю? Як можна не дати людині бодай кілька гранів, коли вона так страждає!

— Навіть пучечки. Для містера Холмса кокаїну немає. Якщо ви не послухаєтесь, я негайно довідаюся про це. Його найкращий друг доктор Ватсон перекрив усі інші джерела постачання кокаїном. Так, містер Шерлок Холмс опиниться в дуже скрутному становищі. А ні, містере Бігналл, то обіцяю повісити вас за великі пальці й живцем здерти з вас шкіру. Це не марна погроза. Те, що обіцяю, я роблю. Мені це не вперше.

— Ви собака, — мовив аптекар.

— Глядіть, містере Біг-налл! — скривившись, прогарчав Лі Чао. — Ой глядіть!..

Естебан Сегорбе найчастіше подорожував сам. Його влада над темним людом сонячного півострова була така велика, що він практично нікого не боявся. Скромно вдягнений, невисокий, маючи зовнішність, яку майже неможливо описати, Сегорбе був людиною, з котрою завжди рахувалися. Він був добре відомий своєю приналежністю до колишньої спілки Моріарті, а ще — жорстокістю та цілеспрямованістю, коли йшлося про ризиковану справу.

Професор мав також докази, що іспанець отримує справді великі прибутки від злочинної діяльності.

Під наглядом непомітних жебраків Сегорбе прибув до маленького готелю в неділю, 2 травня, десь одразу після восьмої вечора, в час, коли багато сімей, що мешкали поблизу Аппер-Джордж-стріт, поверталися з вечірньої відправи.

За півгодини посильний готелю вручив йому записку, у якій повідомлялося, що нарада з колегами відбудеться завтра о другій годині і за п'ятнадцять хвилин до початку по нього буде прислано екіпаж.

Сегорбе сказав посильному, що відповіді не буде. Після розпаду спілки він підтримував не гучні, але вигідні стосунки з усіма трьома колегами, з якими має завтра зустрітися. Цього разу теж усе мало закінчитися зиском. Він рано ліг, але не гасив світла, поки не закінчив підрахунки денних витрат у маленькому нотатнику, який завжди носив при собі. Скупий Естебан Сегорбе сподівався, що цей візит незабаром почне давати прибутки.

За чверть до другої наступного дня Сегорбе був готовий. Екіпаж прибув без запізнення, з Терремантом на високих козлах.

Терремант зіскочив униз і, виказуючи іспанському гостеві велику шану, допоміг йому зайняти місце в екіпажі, тоді повернувся на своє місце, стьобнув коней і поїхав у напрямку Еджвер-роуд.

Саут-Ворф-роуд проходила по діагоналі між Західною залізницею та Прейд-стріт неподалік Паддінгтонського вокзалу, підходячи до причалів Великого сполучного каналу. В її неохайних будинках мешкали переважно вантажники, матроси з барж та дрібні службовці залізничної компанії. Довго на цій вулиці люди не затримувались, але жило тут багато. Непоказний будинок, обраний професором за місце зустрічі, був сховищем краденого, кублом дрібних злодіїв, що промишляли у вагонах, екіпажах та на баржах, а також на залізничному вокзалі.

Напередодні зустрічі власника цього складу мотлоху Деві Тестера, відвідав Берт Спір. Гроші перейшли з рук у руки, і опівдні власник оголосив, що «Заклад» зачиняється до завтра.