Джон Гарднер - Помста професора Моріарті

— Отже?.. — здригнувся Санчіонаре.

— Отже, ви в мене, як кажуть, у кулаці. Якби все це була дійсність, а не придумана мною вистава, ви б зараз були в дорозі до в'язниці.

— Вистава? — тихо перепитав італієць, зацьковано роззираючись.

— «То ви маєте справу з коштовними камінцями? Може, з камінням із бруківки? Я не певен, що ви здатні відрізнити скло від граніту», — посміхнувшись, заговорив Моріарті голосом містера Сміта.

— То це ви були Смітом? — занепалим тоном спитав Санчіонаре.

— Звичайно, це я буй Смітом! — Професор обернувся до Адели. — Синьйоро Асконта, ви повинні пробачити Луїджі. Він мав не багато шансів вистояти перед Карлоттою. Гадаю, вона могла б спокусити навіть святого Петра.

Адела Асконта роздратовано гмукнула.

— А синьйор інспектор?.. — видушив із себе Санчіонаре.

— Він — моя людина. Як і всі тут, чоловіки й жінки. Я лише бажав довести вам, Луїджі, що будь-коли й будь-де здатен вас контролювати, зігнути, зламати, позбавити тієї мізерної влади, яку ви маєте. Я вже довів це Гризомброві й Шляйфштайнові. Вони зрозуміли свою помилку й здалися на ласку. Тепер слово за вами.

Санчіонаре пошепки вилаявся.

— Союз! — підвищив голос Моріарті. — Я вирішив відновити наш давній союз. Разом, під моєю орудою, ми знову запануємо над злочинним світом Європи. Обирайте. Якийсь час ви змогли б і далі володіти Італією, самостійно, але, гадаю, це не надовго.

Згодом, коли заспокоїли Аделу, Санчіонаре, випивши чарку бренді, запитав:

— А якщо я не хочу або втечу?

— Виключено, — посміхнувся професор. — Я знаю: мої жертви втрачають почуття реальності. Але я надійно застерігся. Ось підійдіть сюди, до вікна, й погляньте.

Вони стояли поруч і дивилися на площу Ленгем. Моріарті кивнув пальцем на Терреманта з його екіпажем:

— Він би не дав вам далеко втекти. А якби я розважив, що це необхідно, вас би просто вбили.

За кілька годин, коли Санчіонаре повезли до Бермондсі, щоб він там приєднався до своїх давніх партнерів, Моріарті виконав ритуал: перекреслив, мов закриваючи рахунок, сторінку в кінці щоденника. Залишилось двоє — Сегорбе й Холмс. А ці троє — Гризомбр, Шляйфштайн і Санчіонаре послужать для Сегорбе переконливим уроком. Якщо такий хід виявиться вдалим, тоді для трьох своїх колег переконливим уроком стане сам Сегорбе.

Моріарті покликав Спіра й продиктував йому адресовану лихому іспанцеві й підписану Гризомбром, Шляйфштайном та Санчіонаре, коротеньку телеграму:

«ТРЕБА НЕГАЙНО ЗУСТРІТИСЯ. ПОВІДОМТЕ ЧАС ПРИЇЗДУ ЛОНДОН».

Зворотна адреса була: готель «Чаринг-Кросс», до запитання.

— Можна погодитися, що Париж — чарівне місто, — сказав Холмс, коли вони яскравого сонячного дня їхали з Північного вокзалу.

— Я завжди так вважав, — відказав Кроу.

— Річ у тім, що це надто гарне місто разом з тим має славу міста втіх, а це веде до неробства. Неробство ж, сам знаю, призводить до лиходійства. Гляньте отуди! — Холмс кивнув на одну з бічних вулиць: — Отруйник Лакетт жив за чотири хвилини ходу звідси. Про те, що я приклав руку до його арешту, мало хто знає. Він використав як отруту зіпсовану японську рибу в білому вині.

— Ви справді гадаєте, ніби, розпитуючи, ми знайдемо схованку Моріарті? — спробував Кроу перевести розмову на справи.

— Не маю ніякого сумніву, — байдужним голосом, неначе це його мало цікавило, відповів Холмс. — Я дуже добре пам'ятаю пансіон, який ми щойно проїхали, — вказав він у бік невеликого будинку на розі. — Саме тут, утікши з Італії, зупинявся дорогою до Англії Риколетто. Цей удався до свого ціпка, коли ненависна йому дружина йшла попереду. Але все це було в дні моєї молодості» Кроу.

Холмс умовив інспектора особисто спізнати розкоші готелю «Крійон». Якщо хочеш розпитувати персонал, не викликаючи підозри, то краще замешкати в готелі, сказав він, хоча Кроу вважав, що для його кишені це буде трохи обтяжливо.

Коли ж вони справді влаштувалися в чудових апартаментах, Кроу відчув неабияку втіху. Єдиною хмаркою на обрії була Сильвія, яку він покинув удома саму. Під час його попереднього відрядження дружина вирішила була посісти вище місце у великосвітському товаристві. Тепер він молився, щоб їй не спала на думку ще якась подібна дурниця. Кроу боявся нового розладу з дружиною.

Коли він без поспіху прийняв ванну й одягся, Холмса в номері вже не. було. У вітальні під люстром лежала коротка записка. «Я попросив обслугу напружити пам'ять, — писав Холмс. — Як тільки будете готові показатися грішному місту, спускайтеся, будь ласка, разом повечеряємо». Кроу поспішив униз і знайшов Холмса в гурті елегантних відвідувачів готельного ресторану.