Дешіл Хеммет: Королівські клопоти

— Я хочу попросити у вас допомоги, — нарешті промовив Грантхем, намагаючись не давати взнаки, що весь він аж пашить. — Я розповім вам усю цю історію. Але якщо ви сміятиметесь, я… Ви ж не сміятиметесь, правда?

— Якщо це смішно, то, може, й сміятимусь. Але це не завадить мені надати вам допомогу.

— Гаразд, тоді смійтеся! Це безглуздо! Ви повинні реготати! — Хлопець глибоко вдихнув повітря. — Ви ніколи не думали… Ви ніколи не думали про те, щоб стати… — Він змовк, поглянув на мене із відчайдушною сором'язливістю, а тоді, зібравши всю свою волю, майже вигукнув: —… Королем?!

— Можливо. Я думав багато про що. Мабуть, була в мене й така мрія.

— Я познайомився з Махмудом на прийомі в посольстві у Константинополі. — Він поринув у розповідь, ронячи слова з такою легкістю, наче радів, що позбувається їх. — Він був секретарем у президента Семіча. Ми заприятелювали, хоча я й не був від нього в захваті. Це він умовив мене приїхати з ним сюди і відрекомендував полковникові Ейнарсону. Потім вони… Без сумніву, цією країною погано правлять. Я б ніколи не дав згоди, якби це було не так.

Вони готували революцію. Але чоловік, який мав її очолити, щойно помер. Перешкодою був і брак грошей. Повірте… мене штовхнуло на це не марнославство. Я вірив, — і вірю й досі, — що це могло бути… що це буде… на добро країни. Вони зробили мені пропозицію: якщо я фінансуватиму революцію, то стану… то зможу стати королем.

Ні, ні, стривайте! Господь бачить, я зробив погано, але не думайте про мій вчинок гірше, ніж він є насправді. Мої гроші пройдуть довгий шлях у цій маленькій, злиденній країні. Потім, коли її очолить американець, буде легше — має бути легше — взяти кредит в Америки чи в Англії. Врахуйте й політичний аспект. Муравію оточують чотири країни, і кожна з них досить могутня, щоб, коли схоче, анексувати її. Досі Муравія зберігала незалежність тільки завдяки суперництву між сусідами, а також тому, що не має морських портів.

Але з американцем на чолі — а якщо пощастить домовитись про позики в Америки й Англії, то ми матимемо тут і їхні капіталовкладення — ситуація стане зовсім іншою. Муравія зміцніє, принаймні матиме хоч якесь право на допомогу з боку могутніших держав. Цього вистачить, щоб сусіди стали обачнішими.

Невдовзі після першої світової війни Албанія теж думала про таку можливість і запропонувала свою корону одному з американських бонапартиків. Але він відмовився. На той час це був літній чоловік, який уже зробив собі кар'єру. Я вирішив скористатися своїм шансом. Серед Грантхемів… — У його голосі знову з'явилися ніякові нотки. — Серед Грантхемів уже були королі. Ми ведемо свій родовід від Джеймса Четвертого Шотландського. Отож я подумав: добре було б, якби наш рід знову увінчала корона.

Ми не хотіли жорстокої революції. Ейнарсон тримає під контролем армію. Нам залишалось тільки використати її, щоб примусити депутатів, які ще не приєдналися до нас, змінити форму правління й обрати мене королем. Мене було б легше обрати, ніж людину, в жилах якої немає королівської крові. У цьому моя перевага, попри… попри мою молодість. А люди… а люди справді хочуть короля, особливо селяни. Вони гадають, що не мають права називатися нацією, поки в них немає володаря. Президент для них ніщо — звичайна людина, як і всі вони. Тож, розумієте, я… це було… Ну ж бо, смійтеся! Ви почули досить, щоб збагнути, наскільки це безглуздо! — Голос його зірвався на високій ноті. — Смійтеся! Чому ж ви не смієтеся?

— З чого? — спитав я. — Бачить Бог, це безумство. Але не дурість. Ви помилились, але не втратили самовладання. Ви говорили так, наче цю справу поховано назавжди. Вона провалилась?

— Ні, не провалилась, — повільно промовив він і насупився. — Хоча я вже починаю думати, що це саме так. Махмудова смерть не повинна була вплинути на ситуацію, але тепер у мене таке відчуття, ніби все скінчилося.

— Багато грошей витрачено?

— Річ не в тому. Але… гаразд, припустімо, американські газети довідаються про цю історію, а вони таки довідаються. Ви ж знаєте, як смішно вони можуть її подати. Потім про це почують мати, дядько, адвокатська контора. Не хочу прикидатися, ніби мені не соромно глянути їм у вічі. А ще… — Його обличчя розпашілося ще дужче. — А ще Валеска — міс Радняк… Її батько мав стати на чолі революції. Він і був на чолі… поки його не вбили. Вона… я ніколи не буду по-справжньому гідний її. — Він промовив це з ідіотським благоговінням. — Проте я сподіваюся, що коли продовжуватиму справу її батька і коли зможу запропонувати їй іще щось, крім грошей… якби я щось зробив… завоював місце для себе… то, може, тоді вона… Ну, ви ж розумієте.