Ебергард Паніц - Фосфорна квітка

Черевики чвакали в снігу, який уже почав танути. Крізь туман квапилося пробитися весняне сонце. Ще день, два й зима остаточно відступить.

Приїхавши до Ашфільда, Едвардс побачив, що всі каліфорнійські рослини вже посаджено.

— Сьогодні або завтра це було б простіше зробити, — сказав садівник. Інших пояснень Едвардс не дочекався, та коли запитав про Ашфільда, садівник кисло посміхнувся: — Такого стресового стану ніхто довго не витримає, він хвилюється через будь-яку дрібницю.

Мулатка Люці ще здалеку гукнула:

— Лікарня святої Магдалени, серце й кровообіг, я ж казала.

Й усе-таки Едвардс дуже здивувався, бо під час останньої зустрічі Ашфільд хвалився здоров'ям. Те, що йому кололо у шлунку, він сам пояснював надмірою випитого віскі.

«Кінець каліфорнійським неподобствам», — такий був його найновіший девіз. — Ми докорінно змінимо свій спосіб життя: First translation, second information, third accumulation! [23] По-перше — переклад, по-друге — інформація, по-третє — накопичення (англ.).

— Добрий день! — привітавсь Едвардс, потрапивши на другому поверсі лікарні св. Магдалени під тріскуче неонове світло. На стільці, де він уже раз чекав, сиділа маленька блондинка, Вундервальдова Мона Ліза. Рожевощока сестра Брігітта в темній шапочці несміливим голосом про щось із нею схвильовано шепотілася. За письмовим столом кабінету головного лікаря Едвардс побачив Кендлера. Зовсім несподівано біля дверей, ніби з-під землі, раптом виріс комісар Гінцпетер і приязно підійшов ближче.

— Такі речі я називаю передаванням думок на відстані, — сказав він усміхаючись. — Я, так чи так, вам подзвонив би, доктор був настільки люб'язний, що допоміг мені. Хотілося б перекинутися словечком і з вами, а по можливості — й з вашою дружиною.

— Саме тому я й прийшов, — відповів Едвардс, засунув у кишеню піджака руку й витяг рахунок за перебування Маргрет у клініці. Хотілося негайно піти звідси, навіть не запитавши про стан Ашфільда. Дивно було, що Гінцпетер отаборився саме тут, він, очевидно, користувався цією клінікою як криміналістичною лабораторією. Інспектор допитував Маргрет, коли та ще не могла вставати, ледве прийшовши до пам'яті.

— Той зловісний рахунок ще не погашено, — сказав він до Кендлера, не звертаючи уваги на комісара. — Де я можу його сплатити?

— Ідіть, будь ласка, зі мною, — відгукнувся лікар і, не сказавши більше ні слова, пішов у супроводі комісара вздовж коридора, вимощеного білою плиткою. Едвардс розгублено звернув слідом за ним ліворуч, потім праворуч, знову ліворуч, аж тоді опинився знов у зеленуватому залі з кількома рентгенівськими апаратами і найновішими томографічними приладами. Тут усе було зелене — столи, стільці й шафи, навіть халати медсестер і асистентів, які, очевидно, вже на них чекали. Кендлер і Гінцпетер умостилися на стільцях-вертушках, запросили сісти й Едвардса, але той удав, що поспішає.

— Мені хотілося б сплатити рахунок, інакше б я не знав…

— Зараз ви дізнаєтеся більше, — осадив його лікар і поманив медсестру, яка тримала напоготові кілька рентгенівських і томографічних знімків. — Дехто молиться уві сні, дехто уві сні розбалакується, на жаль, смерть — це такий глибокий сон, до якого важко підступитися.

Усміхаючись, він зник за екраном, на якому видніли контури грудної клітини, темні ребра, розпливчасті плями серця й легенів.

— Бачите — пан Валентінер був абсолютно здоровою людиною, коли не рахувати хронічного бронхіту, який згодом призвів до порушення нюху та смаку. Це не стало причиною летального наслідку, але, очевидно, сприяло йому, — констатував лаконічно доктор Кендлер. — У його легенях виявлено метан і чадний газ, вони, як відомо, не мають запаху. Якщо виключити можливість самогубства або летаргійного сну протягом такого короткого часу, що є дуже й дуже неймовірним, то керуватися тут треба лише згаданими медичними висновками. Можливо, вбивця добре знав свою жертву. Взагалі він, очевидно, має неабиякі науково-технічні знання.

— Авжеж, — докинув байдужливо Гінцпетер. — Яз доктором абсолютно згоден. У мене відразу виникла підозра, що газ у будинок, а отже, й у легені людини, яка там була, міг потрапити лише через газопровід. Труп туди не занесено пізніше, це не підлягає сумніву. Зрештою, те ж саме можна сказати й про замах на життя вашої дружини. До речі, вона так само дуже часто застуджувалася, про що ми з доктором добре пам'ятаємо.

Він кашлянув, повернув туди-сюди свій стілець, однак не переставав пильно дивитися на Едвардса.