Клаус-Петер Вольф - Клуб «Афродіта»

У клубі «Афродіта» вона працювала «на підміні». Щоразу, коли котрась із дівчат не могла прийти, вона її підміняла.

— Маркус найняв для мене окрему квартиру, де я приймаю клієнтів і вдень, і вночі. До мене він щедрий. Я зовсім не розумію, чому всі так ненавидять його. Так чи так, а я роблю це добровільно. За один день Маркус отримує від мене п'ять сотень. Решту я завжди лишаю собі. Так можна навіть дещо відкласти. Коли мені виповниться двадцять років, я покину це діло. А доти зберу досить грошей, щоб відкрити невеличку крамницю…

Пані Шівас постукала себе вказівним пальцем по чолу.

— Ох, дівчинко, дівчинко, і як тільки можна бути такою дурненькою?

— Маркус відкладав гроші для мене! Так! Він сам показував мені ощадну книжку! Просто я не вмію поводитися з грошима, тому він і забирав їх у мене. Він заощаджував для мене. Коли мені буде двадцять… Він хотів стати управителем у моїй крамниці. Я б тільки їздила та добирала моделі! Ми збиралися відкрити просто незвичайну крамницю.

Тоні Вуст лише похитав головою, дивуючись з такої наївності.

— Як ти гадаєш… Даруйте, як ви гадаєте, у кого тепер ваші гроші?

Дівчина знизала плечима, потім раптом заплакала, затулила долонями обличчя й, схлипуючи, заголосила:

— Мої гроші, мої гроші! Хто мені тепер поверне мої гроші? Який мерзотник убив його? Всі ви були завжди проти нього! — Вона підстрибнула мов тигриця, відштовхнула жінок убік, вишкірила зуби й несамовито закричала: — Це ви його вбили! Ви, всі разом! Ви всі об'єдналися проти нього! Ви всі його ненавиділи, з самого початку, ви позбавили його всяких шансів! Ви вбивці, вбивці! Прокляті Богом убивці!

Аж коли пані Шівас дала їй кілька ляпасів, дівчина зразу притихла й опустилася на канапу.

Після невеличкої паузи Вусту помалу вдалося з'ясувати у жінок їхні імена та адреси. Мабуть, найрозумніше було б викликати тепер їх усіх по черзі на допит, але Тоні розважив інакше. В цій особливій ситуації збуджених почуттів він розраховував вивідати більше, ніж у холодній атмосфері допиту.

Прізвищ та імен жінок, які зазнали шантажу, — здебільшого, правда, тільки імен — він дізнався вдосталь. Перед ним сиділа лише незначна частина «команди» Маркуса Бергера. Хоч усе це було й важливе для нього, та куди більше його цікавили імена й зовнішність Маркусових спільників. Проте жодного чоловічого імені Тоні не почув. Жодного спільника Маркуса Бергера жінки не назвали. Жодного номера машини. Нічого.

— Але ж, — допитувався Тоні, — у нього були люди, які вас контролювали. Він підсилав тих чоловіків сюди. Який вони мали вигляд? Якими машинами приїздили? Як були вдягнені? Як себе називали?

— Ми ніколи не знали, хто контролер, а хто ні. Їхня поведінка не відрізнялася від поведінки решти клієнтів. Мені, наприклад, контролер ніколи не попадався. А може, їх були й сотні. Не знаю: Та ніколи й не бажала знати це.

— Крім того, пане Вуст, чому б вам просто не прослухати магнітофонні записи? На них ви, мабуть, знайдете відповіді на свої запитання. Зрештою, все, що відбувалося в цих кімнатах, записувалося на магнітофонну стрічку.

Зауваження, яке зробила пані Шівас, здалося Вустові логічним. І все ж таки він здивовано спитав:

— Але ж ті записи потім, мабуть, хтось стирав? Хіба ні?

Дівчина, котра збиралася відкрити з Маркусом Бергером крамницю, вибухнула сміхом.

— Ви нічого не знаєте! Ви зовсім нічого не знаєте! Ви навіть магнітофонних записів іще не знайшли! Боже мій, які нікчеми!

Пані Шівас утупилася в нього нерухомим поглядом.

— Виходить, квартири Маркуса Бергера ви взагалі ще не бачили? Виходить, цих кімнат ви ще навіть не обшукували?

У Тоні знову запаморочилось у голові. Як можна було про таке забути? Чи його це вина? Може, ця робота просто надто складна для нього? Чи, може, зробити це слід було Мюллерові? На нараді про квартиру мова не йшла. Хоча… Ще на місці злочину Мюллер відзначив те, що Маркус Бергер має постійне помешкання.

Тепер Тоні вже не міг дивитися пані Шівас просто в очі. Він не витримав би її погляду. Тому почав пильно роздивлятися свої коліна.

— Гадаю, обшук його квартири вже, як і належить, проведено, хоч сам я в ньому участі й не брав. Що ж ми, на вашу думку, мали знайти у тій квартирі? Магнітофонні записи?

— Музей магнітофонних записів! Сотні, тисячі касет!

Різкий, тривалий дзвоник урвав їхню розмову. Жінки перезирнулися. Що б це мало означати? Жодний клієнт так не дзвонив.

В уяві Тоні Вуста відразу виникла картина: на вулиці перед дверима стоїть убивця Маркуса Бергера!