Клаус-Петер Вольф - Клуб «Афродіта»

Потім біля дверей подзвонили.

Марія боязко рушила до передпокою.

Тоні важко підвівся, тримаючи в руці рушника з кубиками льоду, немов зброю, й ступив до дверей, готовий захищати своє житло. За дверима стояли двоє приязних поліцейських.

Побивши Вуста, гості з вечірки викликали поліцію. Обидва поліцейські подумали, що йдеться про спробу зґвалтування. Проте один з них упізнав Тоні, й усім стало ніяково.

— Певна річ, ми негайно залишимо вас і підемо на службу. У нас справ і так удосталь. Але одне мені не зовсім зрозуміле, пане комісаре. Невже ті молоді люди вас не впізнали? Як могло таке статись? Хіба вони не знали, що ви — комісар карної поліції? Чи, може, вони хотіли вам дошкулити саме через те, що ви служите у поліції?

У Тоні набряк язик, і говорити йому було важко, тому Марія, що стояла позад нього, відповіла сама:

— Очевидно, вони переїхали сюди тільки недавно і саме справляють новосілля.

— Хочете заявити на них?

Тоні заперечливо похитав головою. Не чекаючи від поліцейських подальших запитань, він зачинив двері, повернувся до ліжка, відразу впав у нього й знову поклав на голову рушника з льодом.

— Ти завтра не підеш на службу. Може, в тебе навіть струс мозку. У кожному разі тебе спочатку має оглянути лікар. Чи, може, поїдемо до лікаря просто зараз?

Тоні заплющив очі. Обличчя боліло не дуже. Пошкоджене було, видно, тільки одне ребро, й тепер йому було важко дихати. Так, він не може йти на службу. І це саме тепер, коли з'явилася можливість заявити про себе! Саме тепер, коли він нарешті отримав серйозну справу! І що ж, віддати її Мюллеру? Тоді вже краще відразу передати йому всі свої обов'язки.

Ні. Тоні вирішив будь-що вийти на службу.

На службі було тільки й розмов про ту його пригоду. Обидва поліцейські мовчати, певна річ, не стали. Про комісара Тоні Вуста тепер усі пошепки переказували одне одному дві новини: по-перше, його шлюб розпався, і він б'є дружину; а по-друге, якісь підлітки добряче його відлупцювали.

І одне, й друге не сприяло зростанню його авторитету в очах шефа, який уявляв собі комісара карної поліції інакше.

Не звертаючи уваги на колег, які з усміхом дивилися на його побите обличчя, Вуст одразу ж рушив до свого робочого столу. Тієї ж миті він знову відчув набридливий запах Мюллерової люльки.

Тоні сів за стіл і приготувався працювати, ніби нічого й не сталося. Мюллер спостерігав за ним, сидячи за столом напроти. Обома руками він дбайливо тримав свою червоно-буру люльку. Від неї здіймалися маленькі хмаринки диму, крізь які Мюллер весело дивився на Вуста.

Мюллер чогось очікував. Тоні це відразу зрозумів. Можливо, якихось пояснень чи спроби виправдати синці на обличчі. Але цього він не діждеться! Та скоро Тоні збагнув, що Мюллер чекає чогось зовсім іншого.

Тоні спробував висунути шухляду в письмовому столі. Це йому не вдалося. Він смикнув ще раз. Знову марно. Хтось замкнув шухляду й вийняв ключа. Усмішка на обличчі в Мюллера стала ширшою. Жарту Тоні ще не зрозумів. Він просто вирішив, що це — звичайна його недбалість. Завжди він чогось шукає.

Шухляда з другого боку теж була замкнена. Тоні почав несамовито смикати, ледве стримуючи лайку. Адже в одній із шухляд лежав записник Маркуса Бергера. Як тепер працювати без цього записника?

Відсунувши вбік стільця, Тоні став біля столу навколішки й уважно оглянув замок. Він міг легко з ним упоратися за допомогою інструментів, що ними Мюллер завжди чистив свої люльки.

Ніби вгадавши його думку, Мюллер підійшов до Тоні й простяг йому набір для чистки люльок. А коли він побачив, як Тоні гострим кінцем інструмента колупається в замку, його усмішка стала просто-таки зухвалою. Він знову сів за свій стіл і взявся працювати, не звертаючи більше на Тоні уваги.

Тоні вже майже розібрав замок, але тут відчинилися двері, і ввійшов шеф.

Саме цього ще й бракувало! Така ситуація посуванню на службі не сприятиме.

Тоні підвівся, поправив руками чуб і всміхнувся до шефа. Але не встиг він розтулити рота, аби щось пояснити, як Мюллер сказав:

— Останнім часом постійно пропадають ключі. Це наче якась пошесть. Спочатку зникли ключі запалювання з трьох поліційних машин, а тепер ось колега Вуст не може знайти ключа від свого столу.

Шеф добродушно всміхнувся й запросив обох на службову нараду.

Раптом Тоні збагнув, що Мюллер обдурив його. Це була відповідь на його жарт на вулиці Горнпотвег. Уже під час наради він аж кипів від люті. Але закинути колегам докір Тоні не міг — адже, зрештою, він сам почав ці жартики.