Дешіл Хемметт - Худий

Першого січня 1901 року Пекера було амністовано, й він помер на ранчо біля Денвера 24 квітня 1907 року».

Поки Гілберт читав, я приготував собі коктейль. Дороті, скінчивши танцювати, підійшла до мене.

— Він вам подобається? — кивнула вона головою в бік Квіна.

— Свій хлопець.

— Можливо, але часом аж надто дурний. Ви мене не розпитуєте, де я провела ніч. Невже вам не цікаво?

— Це мене не стосується.

— Але я дещо для вас розкопала.

— Що саме?

— Я ночувала в тітки Аліси. Вона без клепки в голові, але дуже добра. Вона сказала, що саме вчора одержала листа від батька, в якому він застерігає її від мами.

— Як застерігає? Що він пише?

— Я не бачила листа. Тітка Аліса вже кілька років у сварці з батьком, тому розірвала той лист. Вона каже, що батько став комуністом, і що саме комуністи, на її переконання, вбили Джулію Вулф, а потім доберуться і до нього. А все через те, на тітчину думку, що вони видали якусь таємницю.

— Боже ж ти мій! — зітхнув я.

— Не треба мене шпигати. Я тільки переказую її слова. Я ж бо сказала, що в неї негаразд із головою.

— То ці дурниці вона вичитала з листа.

— Ні. Там було тільки застереження. Я запам'ятала тітчині слова, що, мовляв, батько попросив її ні в якому разі не зі-рити мамі й усім, хто пов'язаний з нею. Гадаю, йдеться про всіх нас.

— Спробуй пригадати ще щось.

— А більше й не було нічого. Оце усе, що вона мені розповіла.

— Звідкіля надійшов той лист? — спитав я.

— Єдине, що вона помітила: листа було надіслано авіапоштою. А звідкіля — її не обходило.

— І як вона поставилась до того? Тобто чи сприйняла вона всерйоз засторогу?

— Вона сказала, що батько «небезпечний радікалт» — я цитую її слово в слово, — а тому їй байдуже, що б він там не писав.

— А ти сприйняла це серйозно?

Якийсь час вона мовчки дивилась на мене, потім облизала губи й мовила:

— Мені здається, він…

Тримаючи книжку в руці, до нас підступив Гілберт. Видно було, що він розчарований прочитаним.

— Це дуже цікаво, — проказав він, — але, розумієте, я мав на увазі не патологічний випадок. — Він пригорнув до себе сестру. — А тут — швидше патологія чи голод.

— Це якщо ти братимеш на віру його слова, — зауважив я.

— Про що йдеться? — не второпала Дороті.

— Про історію в книжці, — пояснив Гілберт.

— Розкажи йому про лист, що отримала тітка, — попросив я Дороті.

Вона розповіла.

Гілберт вислухав і незадоволено скривився.

— Дурниці! Мама зовсім не небезпечна. У неї просто випадок затриманого розвитку. У більшості з нас з роками зростають етичні, моральні та інші норми. А мама ще навіть не доросла до них. — Він насупився і замислено виправився: — Вона може стати небезпечною, але не більше за дитину, яка грається сірниками.

Нора з Квіном танцювали.

— А якої ти думки про батька? — поцікавився я.

Гілберт стенув плечима.

— Я не бачив його з дитинства. В мене є, своя теорія, але це скоріше здогадки. Я б хотів…. насамперед хотів би дізнатися, чи він не імпотент.

— Він зробив спробу самогубства, — повідомив я, — сьогодні в Аллентауні.

— Не може бути! — вискнула так голосно Дороті, що Квін з Норою урвали танець, а дівчина рвучко обернулася і скинула очі на брата. — Де Кріс? — зажадала вона знати.

Гілберт перебіг очима з неї на мене і назад.

— Не будь дурепою! — холодно відрубав він. — Він забрався геть зі своєю дівкою, тією Фентон.

Дороті, схоже, не повірила йому.

— Вона його ревнує, — пояснив мені Гілберт. — Оце і є материнський комплекс.

— Чи хтось із вас двох, — спитав я, — бачив Сіднея Келтермена, з яким у вашого батька були неприємності ще тоді, коли я вперше з вами познайомився?

Дороті похитала головою.

— Ні, — відповів Гілберт. — А що?

— Та так, спало на думку. Я теж його ніколи не бачив, але той портрет, який маю, враховуючи незначні зміни, міг би зійти за Кріса Йоргенсена.

Того вечора ми з Норою пішли на відкриття сезону мюзик-холу Радіо-сіті й, побувши там з годину, вирішили, що з нас досить.

— Куди тепер? — запитала Нора.

— Мені байдуже. Хочеш, пошукаємо той «Пігайрен-клаб», про який казав Мореллі? Стадсі Берк тобі сподобається. Він був зломником і присягається, що обчистив сейф у Хагерстоунській в'язниці, куди його засадили на місяць за дрібне хуліганство.

— Ходімо! — згодилась Нора.

Ми спустилися Сорок дев'ятою стріт і, розпитавши двох таксистів, двох хлопців-газетярів і полісмена, зрештою знайшли бар. Швейцар сказав, що не знає ніякого Берка, але піде попитає. У дверях з'явився Стадсі.