Жан Фуке - У чому ж таємниця?

— Господи, я не знайома з вами: ви мене не знаєте. Я грішниця, я каюся. Боже мій, будьте обережні. Господи святенький, усі виходи з церкви охороняються.

Жакліна ледь повернула до неї голову й півголосом промовила:

— Спасибі, Марі-Поль. Усе буде гаразд.

Старий Гепра з небогою наближалися до вівтаря, за ними потяглися ще кілька бабусь, що теж хотіли причаститися. Всі підвелися з місць.

За кілька хвилин, коли наші молодята знову сіли, Марі-Поль, стоячи навколішки, знов бубоніла:

— Я потерпала, що мене можуть затримати в Майді або ж по приїзді в Персак. Делор повиставляв вартових біля воріт, мусила вертатися. Купила кошика для маскування, й жандарм мене пропустив.

Жан-Луї нахилив голову, й Жакліна помітила, що він всміхнувся.

Відправа скінчилася. Священик у супроводі хлопчика з хору попростував до ризниці. Паства встала, навколо старого Гепра з'юрмився натовп. Жакліна й Жан-Луї теж замішались у натовпі. Люди підходили до старого, низько кланялися, тиснули йому руку й ішли до виходу. Коли настала Жаклінина черга, панна Віржінія Гепра не приховала подиву, побачивши її тут разом із нареченим.

— Ви такі люб'язні, — сказала вона, намагаючись обійняти Жакліну. А відтак звернулася до хлопця: — Ви не знайомі ще з моїм дядечком. Пан Жан-Луї Маршан, пан Жером Гепра.

— Спасибі вам обом, що прийшли, — промовив старий тремтячим голосом, коли Жан-Луї потискував руки його небоги.

Жан-Луї стояв міцно ногами на вимощеній кахлям підлозі. Одначе, коли старий простягнув йому руку, він спіткнувся й, напевне, розпростерся б, якби, на щастя перед ним не стояв Жером Гепра. Якусь мить можна було думати, що вони обіймаються.

Досить було Жанові-Луї, падаючи, спертись на стаpoгo Гепра, як він знову міг відновити рівновагу. Хлопець випростався був, проте приголомшений ювіляр ступив крок назад, і Маршан знову не втримавсь на ногах. Віржінія Гепра кинулася підтримувати дядечку але наштовхнулаеъ на Жакліну. Парафіяни, що скупчились навколо, ніяк не могли збагнути, чи то Жан-Луї намагається підтримати старого, аби той не гепнув додолу, а чи, навпаки, хапається за нього, щоб самому не впасти. Жеромові Гепра довелося ступити ще один крок назад. Він, випроставшись, раптом значно підріс; його окуляри, які Жан-Луї випадково зачепив рукою, брязнули на кахлі.

Віржінія Гепра, жваво оббігши навколо Жакліни, знову хотіла допомогти дядечкові, але несподівано ступила ногою в кошик, що допіру поставила тут якась незнайома згорблена жінка.

Наступний крок назад старого Гепра був уже не крок, а стрибок. Під натиском Маршана він збив додолу височезну свічку. Віржінія Гепра вереснула на всю церкву. Агата Каз кинулася гасити свічку, але, нагинаючись, штрикнула кінцем парасольки Віржінію в праве око, й та заволала на все горло від болю. Схопилася рукою за око й кинулася втікати. Агата Каз провела її гордовитим поглядом.

Тим часом двобій тривав. У повітря злетіла перука. Сторічний ювіляр садонув ліктем Жана-Луї в сонячне сплетіння з такою силою, що хтозна, де вона в нього й узялася. Жанові-Луї аж дух забило, й він мусив відступити. Скориставшись нагодою, Гепра, що несподівано помолодшав, чкурнув навтіки. Йому на груди звисав віхоть штучної бороди, що не встиг іще впасти. Тут надбіг священик.

— Жане-Луї! — скрикнула Жакліна, а люди сипнули врозтіч.

Та Жан-Луї й сам усе бачив.

Священик жваво наздогнав чоловіка, на честь чийого сторіччя він щойно скінчив відправу, одним махом накинув йому на голову єпітрахиль і, впершись коліном у спину, перегнув його назад. Проте було пізно, той устиг вистрелити з пістолета.

Жан-Луї плигнув убік. У церкві відбилася луна. Не влучило нікого, куля лише пощербила дві колони.

Хлопець схопив супротивника за руку й став крутити її. Той випустив пістолета, й Жан-Луї копнув його ногою геть від себе. Із сповідальні вибіг другий священик і розгублено стежив за цією сценою. Тоді підійшов ближче й здивовано вибалушив очі на гаданого сторічного дідугана, що був уже без перуки й бороди. Пізнав у ньому особу, дуже знайому персаківцям.

— Досить блюзнірства на сьогодні, голубчику, — промовив священик. Потім звернувся до служки, що закляк на місці від несподіванки, й до другого священика: — Чого чекаєте? Допоможіть нам!

А фальшивий Гепра відбивався. Та вчотирьох його, нарешті, вгамували, і він звалився на підлогу.

— А тепер облиште нас, — сказав священик Жанові-Луї.

Юнак лише чемно промовив:

— Пробачте, отче…