Жан Фуке - У чому ж таємниця?

— Він приїде набагато раніше, Марі-Поль. Адже мусить бути він на моєму весіллі, що відбудеться на початку жовтня.

— Твоє весілля в жовтні? Ваше теж, звичайно? — розгублено зиркнула вона на Жана-Луї.

Жан-Луї якусь мить подумав і вигукнув:

— Слово честі, правда! Якщо Жакліна доти не передумає.

— Я саме збиралася писати Анрі, — промовила Марі-Поль. — А тепер, бачу, що скоро зустрінемося.

Вона підняла ліву руку, що висіла на черезплічнику.

— Що з тобою скоїлося? — запитала Жакліна. — Ти могла б завітати до мене в Персак. Адже ти знаєш мою адресу.

— Думала зробити тобі сьогодні сюрприз. Але ця пригода з моторолером…

І знову ворухнула лівою рукою. Правицею доторкнулася пов'язки на голові.

— Нещасний випадок? — спитала Жакліна.

Марі-Поль була справді вродлива дівчина. Висока, струнка, чорнява, ясноока, з довгастим, трохи суворим засмаглим обличчям. Вона була в акуратній жовтій сукні.

— Нещасний випадок? — перепитав Жан-Луї.

— Якщо хочете, так.

— Тебе скалічено, сердешна. А коли це сталося?

— Годин з дванадцять тому. Дозвольте, — вона сіла біля столу. — Як бачите, любі мої, одне моє крило зараз пошкоджене.

— Чого ви бажаєте?

— Як і ви, шоколаду.

Жан-Луї покликав офіціанта. По той бік майдану чорний кадилак зрушив з місця.

— Що трапилося, Марі-Поль?

— Був у мене моторолер…

— Бідолашна моя. Його дуже потовкло?

— Його? Не думаю, але ось мене…

Вона зітхнула.

— Вас звати Марі-Поль? — спитав Жан-Луї.

— Здається, так мене називають, і я відгукуюсь на це ймення, але… — вона трохи помовчала й повела далі: — але хоч вірте, хоч ні… Я народилася передчасно в рідному селі матері, де вона гостювала. Баба-повитуха, свідки й секретар мерії, — напевне, зайшовши в змову, — записали мене всупереч материній волі Поліна-Марі. Ото відтоді я відмовляюся відповідати на це ім'я. Мати хотіла, щоб я була Марі-Поль, я й лишаюся для всіх Марі-Поль… Це все ж не так претензійно, як, скажімо, Марі-Шанталь.

— Марі-Шанталь — так звуть мою кішку.

— Ой, пробач! Я ненавмисно. Гарне ім'я, але тільки для кішки, — дівчина всміхнулась. — Але ж треба розуміти, що всі не можуть бути собаками чи кішками.

Жанові-Луї не терпілося дещо вточнити.

— Тепер я готовий до всього. Ваше прізвище…

Але вона не дала йому докінчити.

— Мій дід по матері, як і всі його предки, називався Андре. Андре — трохи грубувате прізвище. З другого боку, мій дід по татові звався Дюваль. Це прізвище дуже поширене. Мої тато й мама вирішили записати кількох своїх дочок Дюваль-Андре. У майбутньому можна було б писати трьома словами з маленьким «д», що дало б: дю Валь-Андре. Але, на жаль, у мене немає рідного брата. Є тільки брат у перших з боку матері, прізвище його — Андре, звуть — Жорж.

— Якщо я добре розумію, — не вгавав Жан-Луї, — у ваших документах записано: Дюваль Поліна-Марі.

— Від вас нічого не втаїш.

Тоді здивовано вигукнула:

— А звідки ви знаєте?

Жакліна хотіла була щось сказати, та Жан-Луї випередив її:

— Ви ж самі увільнили нас від зайвих розпитів, навпростець сказавши, що… ім'я ваше — Поліна-Марі, а не Марі-Поль.

— О, спасибі за відвертість.

— Та це ще не все. З вашим моторолером минулої ночі стався нещасний випадок.

— З моторолером? Хто вам сказав?

— Ви ж самі. Я не жартую.

— Мій моторолер справді став співучасником однієї пригоди. Проте він не потрапляв ні в яку аварію.

Жан-Луї зауважив, що цього разу вона говорить серйозно. Ледь помітно кивнув Жакліні, щоб вона притримала язика.

— Слухаючи тебе, я, здається, стала дещо розуміти, — проказала Жакліна.

— Та й те, що зі мною сталося, я не можу розглядати як нещасний випадок…

— Розкажи ж, що скоїлося.

— З умовою, що ви не перебиватимете. Тож слухайте. Я поверталася з Піренеїв… Смієтесь?.. Я могла б сказати, що їхала з Альп, якщо хочете. Однак це була б неправда.

— Авжеж, ви поверталися з Піренеїв…

— Отож, з Піренеїв. Одне слово, їхала до Парижа й накинула гак, щоб завітати до однієї подруги в Персаку… Дуже доброї моєї подруги… А втім, ви обоє її знаєте… Та не хотіла приїхати до неї ввечері, ось чому вирішила заночувати тут, у «Гранд-отель дю Міді». Повечерявши, пішла в кіно. Про фільм розповідати вам не варто. Досить сказати, що йшла туди пішки й верталася також пішки. Підійшовши до готелю, я раптом помітила якогось типа, що длубався біля мого моторолера. Я зразу кинулась до нього, але він уже запустив мотор. Хоч я підходила до нього ззаду, однаково він помітив мене й натис педаль, щоб утікати. Я хотіла вхопити його. Та він навідліг ударив рукою мене в обличчя, колесо наїхало мені на ногу, педаль розпорола холошу й трохи обдерла ногу. Я втратила рівновагу й упала лівим плечем на землю, подряпала собі лоба. Готельний сторож викликав лікаря. Той зразу прибіг. Сьогодні вранці він знову перев'язав мені голову й дозволив добиратися додому. Вчора ввечері, коли я чекала на лікаря, зателефонувала до жандармерії. У своїй сумочці я забула документи й гроші — тридцять п'ять тисяч франків. Та поки що нічого не вдалося з'ясувати. Тепер ви знаєте, яка пригода сталася зі мною.