Фред Унгер - Заборонена кімната

Западає тиша. Обличчя Фассбендера одразу стає сірим.

— Сподіваюсь, ви розумієте те, що стверджуєте?

Ноель стукає пальцями по папці.

— Отут докази. Питання про розподіл голосів здається мені таким важливим, що нам зовсім не досить обмежитися вашими, дорогий докторе Фассбендер, запевненнями. Дозвольте висловити вам щире співчуття.

Фассбендер пхає сигарету у попільничку. Ноель засмучено дивиться на нього. Мосьє Друа всміхається.

Засутеніло.

По стінах поповзли фіолетові тіні, повітря тепле й м'яке. Спалахують тисячі вогнів — на площі Згоди, на берегах Сени, на Ейфелевій башті, вздовж Єлісейських полів і далі, на Монмартрі. Вогні Парижа підморгують мені; вони — начебто очі красивої жінки, яка жадає, щоб нею милувалися, щоб її кохали. Та мені сьогодні не до цього. Почуваю себе тут чужим. Самотнім. Мені бракує їжачка.

Стою біля вікна в номері готелю «Каталан» і байдуже дивлюся вниз на вулицю Лябрюєр. Низки автомашин витягуються у безперервні сірі рядки Літер, які знущаються з мене: «… є в цьому замку кімната, до якої ти не повинен заходити. Кімната, яку відмикають оцим золотим ключиком. Але не думай ним скористуватися, бо той, хто відчинить ті двері…»

Альтернатива жахів. Спокій обивателя або постріл у потилицю. Економічне диво та розуміння високої місії німця за рубежами Німеччини. Вони знову марширують, цього разу у білих сорочках. І Тердонк марширує разом з ними.

Притискаю долоні до підвіконня, ніби цей мертвий шматок деревини може стати мені підтримкою — враз завмираю: пальці торкаються якогось дрота. Обмацую його і наштовхуюсь на невеличкий, плаский та довгастий предмет. Метал. Мембрана. Ясна річ.

Хтось стукає у двері.

— Хто?

— Можна до вас?

Голос шефа. Навіщо я відгукнувся?

— Будь ласка, — буркаю невдоволено.

За спиною спалахує світло. Я опускаю гардину і обертаюся: світло засліплює мене.

— Знову заощаджуєте електроенергію? — жартує шеф.

Похмуро дивлюся на нього.

— Не в гуморі?

— Щось голова болить, — брешу я.

Розгулює по кімнаті, крутить ручку радіоприймача, роздивляється картини, піднімає і знову ставить на місце телефон, висуває шухляди письмового столу, відчиняє двері ванної, винюхує і там.

— Ви щось шукаєте? — питаю роздратовано.

— Нам потрібно ще поговорити відносно цієї угоди, — кидає він через плече. — Поразки, що її сьогодні завдав нам Ноель, вибачити не можна. Він в мене ще пожалкує! Вам нічого не спало на думку? Як будемо діяти?

— Є ідея. Однак…

— Хвилинку! — наказує він. Витягує складаний ніж і перерізує дріт. — Ось так! — задоволено констатує, — тепер це нас не дратуватиме.

— Що саме?

— Ось! — Він кидає мені маленький, плаский та довгастий предмет. Мікрофон. — У моїй кімнаті, — додає, — вони сховали цю штуку в лампі.

Я зважую мікрофон на долоні.

— Чудова робота! — кажу схвально. — Такого я не чекав від «Каталану».

Він пирхає.

— Я теж. Але від Ноеля можна чекати чого завгодно. Якщо він сам замовив для нас номери, то зробив це не тільки заради ввічливості. Знаєте, хто мешкав до нас у цих кімнатах? Мосьє Друа!

Шеф сідає на письмовий стіл, підтягує коліна і спирається на них підборіддям.

— Іноді, Тердонк, мене просто нудить від усього. Повірте. Краще б побувати десь удвох, розважитися. А може і разом з Ноелем… Та годі! Давайте, що воно там за ідея, яка допоможе покласти наших побратимів на обидві лопатки?

— Одначе не задурно.

Він вражений. Потім криво всміхається.

— Хіба прогулянки до Парижа не досить?

— Ні.

— Чого ж іще?

— Є одна дівчина, — кажу, — про яку ми вже чимало розмовляли.

Тепер Фассбендер збагнув.

— Ви мені набридли з вашою Поллі, Тердонк, — бурчить він.

Притискаю долоні до підвіконня.

— По-перше, — кажу, — я для вас поки що «пан доктор Тердонк». По-друге, не люблю, коли мені брешуть. Поллі ніколи вам не казала, що не хоче більше мене бачити.

— В усякому разі я так її зрозумів, — не моргнувши й оком, заявляє він. — Але це не міняє справи. Панна Уден більше вас не цікавить.

— Цікавить. Навіть більше, ніж ви гадаєте. Принаймні більше, ніж ваша угода.

— Ага! — каже він, злізає зі столу і стає переді мною. — Отже, невеличкий шантаж?

Мовчки дивимося один на одного.

— Гаразд! — зрештою гарчить він. — Кажіть ваші умови.

— По-перше, — відповідаю, — фірма «Саллівен, Фассбендер і Саллівен» негайно та найсерйознішим чином візьметься за справу Удена. Без зайвих красивих слів, Поллі вони не допоможуть.