Віктор Тимчук - Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані

Здесь есть возможность читать онлайн «Віктор Тимчук - Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1990, ISBN: 1990, Издательство: Молодь, Жанр: Детектив, Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

У гостросюжетній повісті «Ловці манекенів» розповідається про трьох юнаків, десятикласників, спортсменів, зразкових учнів, які ведуть подвійне життя, приховане від учителів і батьків.
Повість «Про що розмовляють закохані» присвячена споконвічним проблемам студентства. Написана у вигляді конспектів, що їх головний герой Юрко Білокрил дарує своїй нареченій, повість по-юнацькому іронічна, задерикувата, приваблює дотепністю, розкутістю письма.

Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Будинок № 21 дев’ятиповерховий, панельний, облицьований білою плиткою. Євген, підіймаючись сходами, поглядав на стіни, наче сподівався й тут побачити осоружне R. Подзвонив у двері квартири № 117.

— Відчинено, — повідомив молодий чоловічий голос.

У коридорі — нікого. Двері на кухню і в кімнати прочинені. Де ж господар? Було незручно зазирати, шукати його по квартирі, і Тополюк спинився коло вішалки, на якій висів чорний матроський бушлат.

— Заходьте сюди, — запросив той же голос з кімнати ліворуч.

Євген відхилив світло-волошкову портьєру й опинився у великій кімнаті. Спершу впали у вічі полиці на стіні. На них стояли, наче на виставці, різні моделі кораблів, суден, вітрильників. На нього мовби дихнуло морем, і долинув шурхіт хвиль.

— О, це ви! — радісно пролунало в кімнаті.

Тополюк відвів погляд од полиць і побачив біля вікна за столом русявого, з худорлявим обличчям, але кремезного хлопця в білій сорочці. Під шиєю синьо-білі смужки тільника. Ні, капітан не знав мешканця 117-ї квартири. А звідки він його знає? Звернув увагу на стіл: на ньому пластини алюмінію, пластикату, листової міді, дріт, паяльник, маленькі дрель і наковальня, ножиці, терпуги — справжня майстерня. До підвіконня, на якому лежав морський бінокль, прихилені милиці. У кутку етажерка, заповнена книгами й журналами «Судостроитель», «Юный техник», «Техника — молодежи».

— Добридень, — привітався Тополюк. — Я до Чикирди Михайла Даниловича.

— Я Чикирда Михайло, — назвався хлопець і приязно всміхнувся. — А ви з міліції?

— З міліції. Капітан Тополюк.

— Я вас упізнав.

— А ви не помиляєтесь? — Євген подивився на Чикирду.

— Я вас добре розгледів, коли ви обстежували бетонний дашок, — і Михайло кивнув у вікно.

Будинок № 21 розташований паралельно до № 19. Звідси, з 117-ї квартири, добре видно перший під’їзд, звідки випав Шейченко. Одначе відстань метрів сто. А коли вони з Буховим оглядали місце події, поблизу Чикирди не було.

— До речі, я вас…

— І не дивно, — знову посміхнувся хлопець, взяв бінокль і подав оперуповноваженому.

Ось воно що! А він не здогадався.

— Що ж ви збираєтесь нам розповісти? — Тополюку, звичайно, кортіло запитати, чому він скалічений, але незручно, нетактовно — ні сіло ні впало.

— Про нещасний випадок, — Чикирда взяв напівзроблену невелику модель бригантини — самий корпус без щогл, і почав обмацувати її довгими, чутливими пальцями, ніби незрячий. — Власне, товаришу капітан, сталося вбивство.

— Вбивство? — недовірливо перепитав Євген, відразу пригадуючи свою робочу версію. — І ви на власні очі?..

— Так, — впевнено відповів Чикирда. — Завдяки біноклю. Адже я цілими днями сиджу в кімнаті, майструю. Ну, тренуюся ходити, стою в лоджії, інколи дивлюсь у бінокль. Якось помітив хлопця на підвіконні.

— Коли вперше помітили, о котрій годині?

— В березні, після 14.00, — не задумуючись, уточнив хлопець: напевно, підготувався до запитань. — Потім часто сидів і завжди після 14.00. Я звик і чекав на нього. Подобався він мені, відчайдух. Сам колись… — Михайло затнувся, мимоволі скосив сині очі на милиці, зітхнув і продовжив: — Я вже знав: він красувався перед дівчиною в окулярах. Вона живе в тому ж під’їзді. Двоє друзів завжди проводжали його до рогу будинку, де жовта бочка з квасом, і він віддавав їм чорний «дипломат». Правда, не сподобалося мені, як одного разу кинув торбину на дашок, щоб налякати дівчину. Це дурний жарт. Випадково я звернув увагу на чорнявого хлопця з сірим ціпком — накульгував на праву ногу. Він тримався осторонь, ніби стежив за ними. Іноді сидів он у тій альтанці, — і Чикирда показав рукою у вікно.

Тополюк глянув на альтанку. Вона посередині двору, і з неї зручно стежити за рогом будинку № 19 і першим під’їздом. Виходило, Михайло бачив Кривого. Євген почав напружено слухати.

— Того дня… — і Чикирда насупився, перестав обмацувати модель бригантини, його довгі пальці ледь затремтіли. Очевидно, йому було нелегко згадувати. — О другій годині я взяв бінокль. Хлопців на розі ще не було, зате в альтанці вже знаходився чорнявий з ціпочком. Невдовзі, хвилин за десять — п’ятнадцять, з’явилася трійця з «дипломатами». Стояли, балакали, сміялись і все поглядали на проспект — чекали дівчину в окулярах. Незабаром вона з’явилася з хлопцем, теж в окулярах. (Славко Нечай, відзначив Євген). Відчайдух побачив їх, віддав «дипломата» товаришу й подався до під’їзду. А тим часом дівчина залишила свого супутника. Порівнялася з друзяками відчайдуха — і ті щось їй сказали, а вона навіть не обізвалася до них. А той уже видряпався на підвіконня, сидів, хизувався, махав рукою…

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Ильдар Абузяров - Манекен Адама
Ильдар Абузяров
Наталья Нестерова - Манекен (сборник)
Наталья Нестерова
Віктор Тимчук - Знайти і затримати
Віктор Тимчук
Едуард Шторх - Ловці мамутів
Едуард Шторх
Станислас-Андре Стееман - Убитый манекен
Станислас-Андре Стееман
Висенте Бласко-Ибаньес - Манекен
Висенте Бласко-Ибаньес
Анастасія Ізотова - Закохані у львівський дощ
Анастасія Ізотова
Сергей Фофанов - Манекен
Сергей Фофанов
Отзывы о книге «Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані»

Обсуждение, отзывы о книге «Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x