Максим Кідрук - Твердиня

— Патентів на що?

— На ліки. «Bextra». Чув таке?

— Ні.

— Це популярне знеболювальне. Словом, «Пфайзер» так чи інакше дотисне старого, і він продасть компанію. Грошей має вистачити до кінця життя. На біса мені вчитися?

— Розумію… — протягнув Ґрем. — А зараз із бабками як?

— Надсилають. — Айк самовдоволено хмикнув. — Куди вони дінуться? Це ж предки.

Левко заскреготів зубами сильніше.

— Щастить тобі, — зморщив лоба мулат.

— А в тебе що?

— Схожа історія. Батько працював у консалтинговій фірмі, коли звільнявся, отримав пакет акцій як бонус. Це, звісно, не власна компанія, але на життя вистачає.

— Геморою менше, — вставив ремарку Айк.

— Стопудово. Коротше, мене запроторили в Королівський технологічний інститут у Швеції.

— А, чув про такий. То ти живеш у Стокгольмі?

— Живу. Правда, на другому курсі я кинув університет.

— І? — очікувально вигнув брову Айк.

Тепер уже Ґрем розвів руками.

— І грошей мені більше не дають, — зітхнув.

— За що ж ти живеш? — здивувалася Меґан.

— Викладаю англійську.

Дівчина хіхікнула:

— Добре бути американцем.

— А шведки як? Класні? — нібито ховаючись від Меґан, підморгнув Айк.

— Я все чую! — Вона вліпила хлопцю потиличника.

Айк втиснув шию і засміявся.

— Божественні! — прицмокнув Ґрем (Едді та Ленс загикали). — Але японки кращі. — Мулат покосився на Сатомі.

Сатомі зашарілася.

— Де Нейт? — нараз стрепенувся Ленс, окинувши поглядом залу.

— Мабуть, пішов у місто, — кинув Едді. — Як завжди по пійло.

— О-о-ох, — простогнала Сатомі, — як він може пити на такій висоті?

Меґан з Айком перезирнулися.

— Ну, ми третій день у Куско, — зауважив хлопець. — Адаптувались.

— І ти не знаєш Нейта, — прищурившись, доказала чорноока американка. — Він, якщо не увіллє в себе чогось, що горить, робиться скаженим.

— Він завжди скажений, — пробасив з-за її спини Ленс.

Решта відповіли одностайним реготом.

Левку шалено хотілося спати, але він не йшов, похнюплено спостерігаючи, як Ґрем і Сатомі розважаються, влившись у нову компанію.

Впадало в очі, що, незважаючи на тісноту, люди за столом розділились на два гурти. До першого входили Айк і його приятелі — вісімнадцяти-двадцятирічні янґстери [74] Янґстери (англ. youngsters ) — молодь. , ще вчора шмаркаті тинейджери, для багатьох з яких подорож у Перу стала першим вильотом за межі Сполучених Штатів. Другий складався з більш зрілих хлопців та дівчат віком від двадцяти восьми до тридцяти двох років. Ззовні значні відмінності не проступали, і перші й другі були підтягнутими, засмаглими, хлопці — з відпущеними бородами. Розбіжності пробивались у деталях: старша група мала дорожчі, хоч і не найновіші смартфони («iPhone 4S», «Samsung Galaxy S II»), дорогі фотоапарати, планшетні комп’ютери; молодші користувалися дешевими і більш популярними серед молоді телефонами, з їх кишень стирчали звичайні «мильниці», а планшетів не було взагалі. Різнився також одяг. Молодші шукали компроміс між зручністю і стилем. Одяг мав хай трохи, та все ж підкреслювати належність до тієї чи іншої субкультури. Старшим же було начхати, як вони виглядають. Вони в Андах, у Перу, а значить, вдяганка мусить відповідати двом головним вимогам: зручна — раз, тепла — два. Все решта не має значення.

Пірсингу й татуювань на відкритих частинах тіла вистачало і в тих, і в тих.

— А це хто? — Ґрем стрельнув поглядом в інший кут стола.

— Що? — не розчув Айк.

— Вони з вами?

Айк заперечно похитав головою і зневажливо цвіркнув, прикрившись долонею:

— Кануки [75] Кануки (англ. canucks ) — сленгова назва канадців, що закріпилась за нацією з середини XIX ст., на кшталт «янкі» для американців чи «ківі» для новозеландців. Походження слова невідоме. .

— А-а. — Ґрем багатозначно посміхнувся.

— Туристична група. Завтра вирушають по Дорозі Інків до Мачу-Пікчу [76] Дорога Інків до Мачу-Пікчу (англ. Inca Trail , ісп. Camino Inca ) — збудована інками мережа кам’яних доріг в Андах, що веде до Мачу-Пікчу. Вздовж розташовуються поселення, тунелі, сільськогосподарські тераси та інші інкські руїни. Нині популярний маршрут для піших походів (загалом триває 4—5 днів). .

Раптово канадці засміялися і заляскали долонями по столу. Кануків було більше; вони здійняли такий галас, що американці надалі не могли перемовлятись, не підвищуючи голосу.

Левко витягнув шию, силкуючись розгледіти причину пожвавлення.

Канадці схилились довкола сумирного щокатого здорованя двометрового зросту, який товстими пальцями відривав прозорий пластик від картонки, видобуваючи з упаковки спрей-балончик розміром трохи менший за лак для волосся. Балончик був білого кольору з чорним ковпачком дивної форми.