Максим Кідрук - Твердиня

Грюк! Грюк! Грюк!

— Позасинали чи що?!

Погода справді була «сонною»: небо затягнуло сірою тванню, дощу ніби й не було, але повітря аж чвакало від вологи. З дерев у садку постійно капало.

Зрештою глибоко з нутрощів будинку долинув тихий голос Сьоми:

— Йду… Не ламайте вхідні двері, варвари.

Минуло ще півхвилини, перш ніж двері вілли розчахнулися.

— Чого так довго? Де Лео? — забурчав Ґрем, але тут-таки забив на те, про що питав, і вирячився від здивування: — Семе, що з тобою?

Пригадуєте фото-прикол з Мережі, на якому зображено двоє совенят: одне нормальне, інше — з потішно підігнутою лапою і якогось дідька вивернутою на 90° головою, а під ними підпис: «Я і мій брат-дебіл»? Так ось, Сьома був точно як той брат-дебіл. Голова хилилась під немислимим кутом — праве вухо практично торкалося плеча, а шия, здавалося, дзвеніла від напруги.

— Нічого серйозного, — відмахнувся росіянин.

Ґрем простягнув долоні і спробував поставити голову Семена на місце.

— Ай, ай! — закричав той. — Не чіпай! Болить!

Американець відвів руки:

— Добре, не буду. Але що в тебе з макітрою, бадді?

— Нерв у шиї защемило.

— Знову спав під навстіж розчиненим вікном? — Ян Фідлер, не випускаючи пакети, стягав кросівки і дивився на Сьому поблажливим батьківським поглядом: «Я ж тобі казав». Семен був фанатичним адептом здорового способу життя. Не курив, знав міру з алкоголем, не їв напівфабрикатів тощо. Але іноді перегинав палицю. Це, зокрема, виявлялось у тому, що хлопець спав при відчинених вікнах, укриваючись одним простирадлом. Навіть коли надворі було дуже холодно. Іноді (як-от сьогодні) такі «процедури» закінчувалися неприємностями — шийно-плечовим радикулітом.

— Та я завжди так сплю, ти ж знаєш, це не через те, це я крутнувся різко, — бурмотав росіянин.

— Ну-ну. Розкажи мені. Помив учора макітру і вклався нею до вікна? — гнув своє Ян.

— Ага, — зітхнувши, здався Сьома.

Чех пирхнув:

— Hlupа́k [55] Hlupák ( чес .) — дурень, ідіот. ! Тепер днів зо три ходитимеш як підстрелений.

— Та нормальок! — посміхнувся Семен. — Уже майже не щемить. Тільки вставати з ліжка важко — залежишся, а потім тільки поворухнешся, і клята шия вистрілює блискавками аж до прямої кишки… Я через це й не відчиняв так довго. Ледве сповз із лежака.

— А де Лео? Чо’ він не спустився? — зобразив обурення Ґрем.

— Він у ванній сидить, — посміхаючися, сказав росіянин.

Щось у тій посмішці насторожило мулата:

— Якого лисого він там робить о третій дня?

— Помідорки вимочує. — Було видно, що лише завдяки титанічним зусиллям Сьома вдержує істеричний регіт за міцно стуленими зубами.

— Які ще помідорки?

Семен з ляском затулив рота долонею. Через перекошену голову могло здатися, наче росіянин сам собі хоче зламати карк. Утім, ніщо не допомагало: сміх фонтанував уривчастим пирханням через ніс.

Трохи опанувавши себе, хлопець промовив:

— Янкі, ану крикни… спитай у нього: як твої яйця?

— Що? — смикнув бровами американець.

— Що чув.

Ян вирішив не чекати, поки Ґрем розкумекає, що й до чого. Задер голову в проліт над сходами і заволав на всю віллу:

— Leo… Leo! How’re your balls, man?! [56] Лео… Лео! Як твої яйця, чувак?! ( англ .)

У відповідь із другого поверху долинуло розпачливо-істеричне верещання:

— Fuck you! FUCK YOU ALL!!! [57] Пішли ви! ТА ПІШЛИ ВИ ВСІ!!! ( англ .) — Голос Левка змінився до невпізнання.

— Чувак, ну тобі хоч полегшало? — задерши макітру, і собі глузував Сьома.

— Fuck aw-a-a-a-a-a-a-ay!!!

Семен зареготав, зігнувшись навпіл. Його губи спершу розтяглись у посмішці, але вже за мить викривилися від болю — простуджений нерв давався взнаки. Розбурханий лайкою, до вітальні ввійшов Бенгт. Що найдивніше, архітектор зовсім не сердився через те, що у його домі безсоромно лаються, — він також давився сміхом.

— Здрастуйте… — привітався Ян, сором’язливо втягнувши голову поміж пліч. Чех не знав, що старий удома.

— Привіт, хлопці! — ледве здержуючи пирскання, помахав рукою Бенгт.

— Та що тут у вас сталося? — озвався Ґрем, переводячи погляд з Бенгта на Сьому і назад. — Семе?

— Га-га-га! — більше не стримувався хазяїн вілли.

— Не питай, — застогнав Семен, сповзаючи по стіні на підлогу.

В обох — і у старого, і в росіянина — виступили сльози від сміху.

— Вмерти можна… — Витираючи кулаком вологу з очей, Бенгт почовгав до кухні.