Максим Кідрук - Твердиня

Вона вигнула спину, прикусивши краєчок нижньої губи, і застогнала голосніше. Від рухів його пальців спирало подих. Усередині, готуючись вивільнитися, згущувалась енергія сотень атомних вибухів.

Ґрем більше не міг стримувати себе. Забравши долоню від рожевої перлини, лагідно розвів її ноги.

— I want to fuck you until you can’t walk anymore… — хрипко прошепотів мулат і увійшов так глибоко, як тільки міг.

Стокгольмська погода у березні гірша, ніж вередлива жінка, — після чудового сонячного дня за вікном дощило. Із затоки віяло крижаною вогкістю.

Ґуннар Іверс підставив Левку й Семену по табуретці, сам сів на дерев’яний стільчик і, не запропонувавши ні кави, ні чаю, розгорнув намальовану від руки карту.

Левко іронічно всміхнувся. Поведінка художника дедалі більше нагадувала фарс, а сам він перетворювався в очах українця на психічно хворого — не буйного, та все ж із конкретно перекошеним дахом. Сьома німував, здалеку роздивляючись альбомний аркуш, який злегка виблискував у світлі лампи.

— Не кажіть нічого, — схвильовано промовив Ґуннар, — спершу вислухайте, а потім вирішите, що з цим робити. — Він провів долонею по листку і ткнув пальцем у точку в нижньому правому куті: — Ось це Пуерто-Мальдонадо, єдине поселення в регіоні Мадре-де-Діос, що може слугувати відправним пунктом для експедиції…

— А хто вам сказав, що ми… — розкрив рота Левко.

— Я ж просив не перебивати мене, — зморщив лоба старий швед. — До Пуерто від Куско тягнеться асфальтована дорога С30 — за шість-сім годин можна доїхати на рейсовому автобусі. Після Пуерто-Мальдонадо шосе С30 прямує на північ, проходить уздовж кордону, огинаючи ліси Мадре-де-Діос зі сходу, і приблизно через двісті п’ятдесят кілометрів завертає у Бразилію. Хоча шосе вам не потрібне. Через Пуерто протікає річка під назвою Ріо-Мадре-де-Діос. Вона тече із заходу на схід, закладаючи чималий гак біля Пуерто-Мальдонадо. Ось тут. — Палець перемістився на вигин річки. — З північного заходу в цей «гак» впадає одна з найбільших приток Ріо-Мадре-де-Діос — Ріо-де-лас-П’єдрас, яку місцеві кличуть Такуатіману. Якщо йти проти течії Ріо-де-лас-П’єдрас, то через сто вісімдесят кілометрів від Пуерто-Мальдонадо на правому березі (тобто зліва, якщо зважати на те, що просуваємось проти течії) натрапите на ґрунтову злітну смугу. Вона обслуговує наукову станцію Проґресо, фактично невелику хатину, де ночують учені, що прилітають на стариці [47] Стариця — відокремлена від річки ділянка (меандр), озеро, що лежить у залишених річкою річищах. Мадре-де-Діос поспостерігати за птахами. Приблизно через двісті шістдесят кілометрів від Пуерто-Мальдонадо із заходу в Ріо-де-лас-П’єдрас вливається безіменна притока. Точну відстань назвати не можу, та це й не важливо — Такуатіману після кожного сезону дощів міняє русло, — зате я маю глобальні координати місця, де зливаються річки. Я записав їх ось тут. — Палець перемістився навскоси по аркушу.

11°42´47˝ S 70°22´58˝ W

— Піднявшись іще на тридцять кілометрів по безіменній притоці, справа від себе ви побачите скелю, схожу на голову папуги, — Parrot’s Head Cliff [48] Кліф Голова Папуги ( англ .). . Якщо не переплутаєте притоку, то пропустити Голову Папуги практично неможливо. Цей бескид позначує місце висадки. — Що більше Ґуннар говорив, то сильніше хвилювався. Кілька разів він поглянув на вхідні двері майстерні, наче боявся, що крізь них хтось увірветься і не дасть йому завершити. — На півдні від місця висадки сельва ховає два невеликі озера — Аппер-Вінкер-Лейк [49] Аппер-Вінкер-Лейк (англ. Upper Winker Lake ) — озеро Верхня Повіка (або Верхнє Око). (так називається північне) і Лоуер-Вінкер-Лейк (південне). Аппер-Вінкер-Лейк лежить на п’ять кілометрів південніше від Голови Папуги, а Лоуер-Вінкер-Лейк — ще на три кілометри далі на південь. Коли досягнете Лоуер-Вінкер-Лейк [50] Лоуер-Вінкер-Лейк (англ. Lower Winker Lake ) — озеро Нижня Повіка (або Нижнє Око). , на північно-західному березі знайдете покинуту кам’яну дорогу, яка вкрай схожа на древні тракти інків і тягнеться на захід крізь нетрі. — Попри всі зусилля старий не міг приховати тривогу. — Цей шлях веде до Паїтіті.

Від напруження на лобі Ґуннара виступив піт. Пивний віддих залишився, але алкоголь вивітрився з голови старого. Українець м’яв пальцями мочку правого вуха і міркував, на дідька божевільному вигадувати настільки досконало продуману історію. Розповідаючи, старий швед жодного разу не запнувся.