Максим Кідрук - Твердиня

Одного дня на мобільний подзвонила американка, представившись Мелані Шанклін, і, поки Левко згадував, де чув це ім’я, жінка, схлипуючи, сказала, що шукає сина, якого звуть Ґрем Келлі, і, можливо…

Левко кинув трубку, не дослухавши, наче зі слухавки витикались осині жала.

Про його походеньки в джунглях Мадре-де-Діос мало хто чув, а ті, хто знав, нічого не розпитували. Значно більше родичів і знайомих цікавило незрозуміле рішення звалити зі Швеції без диплому КТН, поставивши жирний хрест на блискучій кар’єрі. Левку доводилося боротись зі своїми демонами наодинці.

На початку 2013-го, через п’ять місяців після повернення з Мадре-де-Діос, страхітливі спогади поблякли. Хлопець потроху віддалявся від чорноти, повертаючись до нормального життя. Він покинув міркувати про Ґрема, перестав у передсвітанкові години бачити мертвого Семена. Аж поки одного дня наприкінці січня…

…з привезених зі Швеції паперів, яких Левко не торкався з часу приїзду, висковзнув складений учетверо блокнотний аркуш.

Хлопцю здалося, що його серце вирізали лазером, воно випало з грудей і гепнулось до ніг, на підлогу, лишивши в грудях акуратну циліндричну дірку.

Він розгорнув аркуш. На ньому з обох боків йшли рівні ряди незрозумілих символів. Левко впізнав почерк Семена, хоча відчувалось, що росіянин поспішав — значки виходили не такими акуратними як завжди. В декількох місцях, гублячи рядок, який переписував, він похапцем замальовував і виправляв символи на нові, такі, що вважав правильними.

Спогади наплинули нізвідки й почали душити Левка. Він почувався так, наче плавав у герметичній кімнаті, яку поступово заповнювало водою, підбираючись ближче й ближче до стелі, і знаючи, що раніше чи пізніше він усе одно захлинеться.

На другій стороні листа символи обривались посередині. Схоже, Семену не вистачило часу записати все, що хотів.

Хлопець спробував пригадати хоча б слово з того, що казав йому товариш, віддаючи аркуші, але не зміг. Щойно в голові починала проступати картинка, як її, немов лавиною, зносило геть, а на її місці випирало видовище розбризканої по траві сірої мозкової речовини і розкиданих уламків черепа.

( не ‘би’айте! бу’ ‘аска! ‘и ‘о’ите ‘оми’ку, А’аро… )

Раптово Левко стрепенувся. Він подумав «аркуші». Не аркуш, а аркуші. Справді, у Сьоми було кілька аркушів! Хлопець кинувся перебирати документи (рекомендації, розклад занять, останні захищені практичні роботи, фрагменти магістерської) і невдовзі відшукав іще два аркуші, на одному з яких була таблиця відповідників між арабськими цифрами і знаками цивілізації Паїтіті, а на другому — формула календаря, що дозволяла перекодовувати дати.

Левко замислився. Навіщо це йому? Чи не краще викинути аркуші в смітник і забути про них, забути про все? Чорт забирай, йому знадобилось півроку, щоб відновити здоровий сон, для чого знову ятрити рани, які затяглися такою тонкою кіркою?

А тоді Левко згадав Семена. Востаннє, коли бачив росіянина живим. Фрази відновити не вдавалося, проте в голові пролітали, наче осколки після вибуху, уривки того, що говорив Семен за кілька хвилин до жахливої смерті.

( будь ласка… просто візьми це )

( бери аркуші й тікай )

( послухай мене!.. ПОЧУЙ мене!.. )

Він мусить розкодувати дати. Навіть якщо це фарс, вигадка сивочолого фанатика, що кількадесят років длубає камені в надрах найзагадковіших руїн на планеті. Навіть якщо не спатиме ще півроку. І навіть… якщо з’їде після цього з глузду.

Бо таким було передсмертне бажання його друга.

Витративши півгодини, Левко створив таблицю в «Microsoft Excel», яка автоматично переганяла дати з формату, що використовувався людьми Паїтіті, у григоріанський календар, і один за одним ввів у неї рядки з Семенового аркуша.

Більшість дат були незнайомими. Хлопець запустив «Google» і взявся шукати. Обирав будь-яку з дат, вводив у пошуковому рядку і натискав «Enter». Після кожного натиску сервер видавав скупчення статей та фотографій про ту чи іншу катастрофу. Наприклад, у рядку № 2 справді стояла дата 15 квітня 1912-го, що було днем, коли потонув «Титанік», а число 1514 відповідало кількості загиблих на кораблі. У 17-му рядку стояла дата 27 березня 1977-го — цього дня в аеропорту Тенеріфе під час зльоту зіштовхнулися два «Boeing 747», загинуло 583 людини. За № 20 ховалось 1 вересня 1983-го, коли радянський перехоплювач збив авіалайнер «Korean Air Lines» (рейс 007), який випадково відхилився від курсу і залетів на територію СРСР. 269 пасажирів — усі, хто був на борту, — мертві (у п’ятій колонці було саме це число — 269).