Максим Кідрук - Твердиня

Тієї ж миті тридцять два двигуни «Rolls-Royce Т406» утробно загуділи, розкручуючи чорні лопаті над куцими крилами «V-22 Osprey». Шістнадцять конвертопланів з 1-ї морської вертолітної ескадрильї ( Marine Helicopter Squadron One або HMX-1 ) один за одним відривали шасі від палуби авіаносця і вгризались у небо. У чотирнадцяти «V-22» розташувалось по 24 морських піхотинця, ще два несли на зовнішній підвісці баки з паливом та спорядження для облаштування тимчасової бази в джунглях. Набравши висоту, конвертоплани вишикувались двома широкими рядами і, помалу перевівши двигуни в горизонтальне положення, полетіли на схід в напрямку Твердині. Над Сечурою, пустелею, що оточує перуанську столицю, їх зустріли два «МіГ-29» перуанських ВПС, які ескортуватимуть ескадрилью аж до джунглів.

Майже одночасно з конвертопланами з ґрунтового летовища біля Пуерто-Мальдонадо здійнялись у повітря шість військових гелікоптерів «Мі-25». Ледь позадиравши тупі носи, вони помчали над сельвою на північ — назустріч американським «V-22 Osprey».

Джейсон Х’юз-Коулман сидів, підклавши ноги під себе, спиною до великої піраміди і лицем до джунглів. За дві години він ще вісім разів піднімався й спускався до підземелля, перетягнувши й розклавши по галереях кількадесят кілограм пластикової вибухівки. Через тяжку фізичну роботу погано оброблена рана на плечі почала кровити, м’язи довкола палали вогнем, проте Джейсон знав, що це вже не має значення.

Ніщо більше не мало значення.

Американець поставив усі таймери на 10:30, але не збирався дожидатись вибухів. Він знав, де розташовувати С4, — у щілинах найбільших монолітів, уздовж найтонших бокових стін, в кавернах, які лишились після сколювання зразків граніту, — а тому не сумнівався, що Твердиня не вистоїть. І попри це ризикувати не хотів. Хай якими сильними будуть вибухи, він може вижити. А жити Джейсон більше не хотів.

Рудий мав рацію: Паїтіті — не єдине таке місце. На острові Тонгатапу є конструкція з трьох мегалітів під назвою Хаамонга-а-Мауї (Ноша Мауї), котра, як і Твердиня, має невідоме походження. От тільки Хаамонга-а-Мауї — це піщинка у порівнянні з громадою Паїтіті. Що гірше — на каменях у Тонгатапу немає написів. Максимум, що Джейсону вдасться добути — кілька аномальних зразків, завбільшки з квасолину кожен, які ні на йоту не наблизять його до розгадки. Сьома загинув, менш ніж через півгодини щезнуть усі написи в надрах Твердині (Джейсон навіть не думав над тим, щоб залишити їх), перестане існувати Чорна кімната. Все, чому він присвятив останні двадцять років життя, швидко і невідворотно котилося під три чорти, все, що мало сенс і примушувало сивочолого почуватись особливим (врешті решт — Обраним), провалювалось у прірву.

Джейсон міцніше стиснув шорстку і теплу на дотик рукоятку «Glock’а». Підставивши дуло під нижню щелепу, він якийсь час витріщався на крони дерев, які ледь ворушились під подмухами вологого вітру, і думав про те, з чого все почалося. Коли все пішло навкосяка? Коли п’ятеро затятих студентів висадились біля Голови Папуги? Коли його люди проґавили Яна Фідлера? Ні. Все почалося за багато років до цього, коли він дозволив Ґуннару піти.

«Клятий шведський маляр…»

Чи варто було взагалі починати проект? Зараз сивочолому здавалось, що він з самого початку знав, що наприкінці його чекає фіаско. Банальне правило, котре Джейсон сотні разів чув протягом життя і котрим тисячі разів легковажив: не варто братися за те, що не можеш втримати. Не зазіхай на речі, котрі не в змозі захистити, будь то жінка, великий бізнес чи… Твердиня. «Дивно, — думав він, — що розуміння прописних життєвих істин приходить ось так — в «епохальну» мить, коли ти сидиш, підпираючи підгорля дулом «Glock’а», і коли всі без винятку життєві істини безповоротно втрачають сенс”.

Чоловік кволо посміхнувся і напружив палець, готуючись натиснути спусковий гачок, і зненацька почув шум. Лопаті. Турбогвинтовий двигун. Багато турбогвинтових двигунів.

«Перуанські гелікоптери?» — зринув у голові байдужий здогад. Проте звук видавався інакшим, крім того, він надходив із заходу.

Джейсон повернув голову наліво і зразу помітив два ряди сірих точок, розсипаних по бірюзовому небу.

«Що за чорт?» Рука з пістолетом несвідомо опустилася. Вони не можуть летіти з того боку.

Х’юз-Коулман чекав, спостерігаючи за наближенням літальних апаратів. Ось перші з них підібрались зовсім близько і стали сповільнюватись, аж поки не зависли на одному місці. Джейсон ніколи не бачив конвертопланів, але меткий розум миттю розкусив принцип дії загадкових машинерій.