Максим Кідрук - Твердиня

Між тим навколо утвореної пробоїни завирувала робота. Назовні вилізло півсотні солдат. У них було подібне до робітників тіло (не довше за десять міліметрів), але значно більша голова, увінчана гіпертрофованими щелепами. Солдати вишикувались фалангою, налаштовані відбити напад будь-якого ворога, поки робітники спішно залатуватимуть дірку. Ворога, звісно, не було, та солдати й без того були приречені: після поновлення стіни воїни не зможуть повернутись у термітник і загинуть на сонці.

— Тобі відомо його справжнє призначення?

— Кого? Термітника?

— Так.

Сьома заперечно похитав головою. Сивочолий струснув термітів з долоні.

— Терміти не живуть у термітниках. Насправді, крім робітників і солдат, ти нікого не знайдеш у цьому конусі. Запаси їжі, личинки, королева колонії, інші репродуктивні особини — вони всі не тут.

— А де?

Х’юз-Коулман опустив вказівний палець:

— Під землею. Термітник — це надбудова, яка захищає підземне гніздо. Він оберігає гніздо від тварин, що можуть ненароком наступити й провалитись або ж навмисно підкопати колонію.

Відверто кажучи, Сьомі було начхати на термітів. Він ледь не божеволів через інше — Джейсон не розповів, що дивного було в зразках із мегалітів.

— Джейсоне, скажіть, що було в тих каменях!

На диво, сивочолий не примусив себе впрошувати.

— Деякі уламки стіни змінювали вагу.

— Що? — зморщив лоба хлопець. — Як це? Вони ставали невагомими? Маса не може змінюватись.

— Ні. Камені змінювали вагу інших об’єктів. Принаймні так це виглядало спочатку. Ми вимріювали вагу зразків на електронному пристрої, коли виявили, що вага одних і тих же уламків, зважених двічі, разюче розходиться. Спершу вирішили: щось негаразд з вагівницею і замінили її. Та вже через день невідповідність стала помітною навіть без вимірювальних пристроїв. Приміром, лаборант після зважування фіксував у журналі, що в коробці сімсот шістдесят грамів породи, а носій-мачігуенга ледве втримував ящик обома руками. Варто було піднести зразок до шальок вагівниці, як він парадоксальним чином втрачав у вазі. — У цьому місці росіянин недовірливо скривився. — Тоді ми очистили лабораторію, викинули все зайве, залишивши тільки ваги, понаставляли купу сенсорів. Я вибрав один зі зразків, який поводив себе дивно, і…

— І?

— Нічого. Провели сотню експериментів, у жодному з яких зміна маси не перевищила похибку вимірювання. — Джейсон підійшов упритул до Семена, заступивши термітник. — І я зрозумів, що причина не в каменях. Тобто не в тих каменях, які ми зважували, а в чомусь, що було поряд із вагами. Я наказав повернути в лабораторію всі винесені предмети — меблі, комп’ютери, довідники, канцелярське начиння, дослідні зразки — і вилучав їх один за одним, поки не натрапив на причину. Нею виявився гладкий чорний камінець завбільшки з гусяче яйце. Добряче порившись, я відшукав ще двійко менших: один як ґудзик, інший — не більше горошини. Ці камінці, перебуваючи поряд із вагами, впливали на все, що зважувалось, полегшували предмети.

— Камені зменшували вагу інших каменів? — «Bullshit». Сьома мотав головою, лише з міркувань власної безпеки стримуючи зневажливу посмішку.

— Не тільки. Потім ми клали на шальки чайник, лептопи, стоси книжок. І щоразу вага зменшувалась. — Джейсон змахнув рукою, ніби манячи хлопця, і відкарбував: — Семене, ті камені впливали не на об’єкти на вагівниці, а на те, що надає ваги всім об’єктам на Землі.

Семенів борлак смикнувся:

— На силу тяжіння?

— Так.

— Я не вірю вам.

— Я знав, що ти не повіриш. — Сивочолий посміхався. — Мабуть, знову думаєш, що я божевільний. — Він нахилився, залізши рукою в кишеню за спинкою крісла і витягнув звідти дванадцятифунтове [183] 12 фунтів = 5,44 кг; діаметр такого ядра — 120 мм. гарматне ядро. — Тримай. Це подарунок мого колеги з Італії, підводного археолога. Він дістав цю «кульку» з якогось корита, що затонуло біля берегів Сицилії років двісті тому. — І він вклав чавунний снаряд хлопцеві в руку.

Ядро було чорним, шкарубким, відчищеним від іржі. В одному місці виступав затертий рельєфний символ, що, мабуть, був підписом майстра або ж свідчив про належність снаряда до певного корабля чи флотилії. Ядро легко поміщалось у долоні, правда, Сьомі довелось напружувати руку, щоб втримати його.

— А тепер візьми ось це. — Джейсон дістав з кишені джинсів камінець… такий само чорний, як і ядро, але завбільшки з гусяче яйце, і поклав його в іншу долоню Семена.