Максим Кідрук - Твердиня

— Двадцять п’ять миль! — нервував молодий Ломбарді. — Джейсоне! Віку! Чого ми чекаємо?

Гордон Лі Купер, другий пілот, як і Левко, виїдав очима небокрай.

— Мали б уже його бачити, — зронив він.

— Йде низько, — не своїм голосом (цілком механічно) відгукнувся Віктор. — Понад самими кронами.

— Можеш щось зробити? — Джейсон повернув голову до лівого плеча і подивився на Віктора. Через мертвецько-сірий колір обличчя Х’юз-Коулман скидався на актора, що наклав забагато тонального крему, причому не лише на шкіру, але й на губи.

— Треба розвантажити вертоліт! — змахнув руками Джим Ломбарді.

Штурмана проігнорували. І Віктор, і Гордон Лі, і Джейсон чудово усвідомлювали, що не встигнуть витягти з черева «Мі-17» навіть десяту частину вантажу. До Джима Ломбарді поволі дійшло, наскільки серйозні у них проблеми.

Віктор тер скроню, дивлячись на круглий локатор і не бачачи його.

— Треба піднімати, як є, — запропонував Гордон Лі.

— Тоді ми його не зіб’ємо, — розпачливо заперечив Джим, показуючи рукою в той бік, звідки наближався незваний гість. — Якщо «пташка» вціліє після першого залпу, дідька лисого ми за нею вженемося!

Хлопець мав рацію. «Мі-17» непогано озброєний — два блоки Б-8В20А по двадцять 80-міліметрових реактивних ракет у кожному. Цього більш ніж достатньо, щоб перетворити на металобрухт десяток найсучасніших танків. Штука в тому, що ракети С-8 призначені для знищення малорухомих точкових чи площинних цілей на землі ; вертольоти майже ніколи не оснащуються самонавідними ракетами для повітряного бою. Некерованою С-8 можна збити порівняно повільний літак (яким є, скажімо, «Cessna 172»), хоча зробити це напрочуд важко, оскільки доводиться «чіпляти» ціль, що є на порядок маневренішою за техніку на землі, і яка до того ж рухається не по площині, а в тривимірному просторі. По суті знищити літак можна, накривши його потужним залпом з близької відстані. Джим Ломбарді правильно зміркував: з першого разу вони можуть не влучити (майже напевно не влучать), після чого літак-заблуда кинеться навтьоки, ухилятиметься, і ганятися за ним з трьома тоннами харчів у вантажному відсіку — винятково безглузда затія.

Джейсон Х’юз-Коулман не слухав другого пілота і штурмана, чекаючи, що скаже Віктор. Він не підганяв пілота, знаючи, що той зробить усе правильно. Якщо взагалі ще можна щось зробити.

Спливло кілька секунд, і Левко помітив, що Віктор Шако поворухнувся. Пілот поклав руку на плече Джейсону, криво всміхнувся і впівголоса промовив:

— Будеш моїм боржником.

Розвернувся і рішуче закрокував до вертольота, на ходу віддаючи команди:

— Джиме, розчохляй пускові блоки! Гордоне, розкручуй двигуни! Роде, бери щось гостре і давай за мною!

— Що ти придумав? — на бігу спитав Джим.

— Стули пельку і роби, що кажуть! — обрубав його Віктор.

— Він же порожній, — ввернув Гордон Лі, маючи на увазі паливні баки «Мі-17».

— Довірся мені…

Останніх слів Віктора Левко вже не почув. На його очах четверо чоловіків підбігли до затиснутого між пірамід велетенського вертольота і стали квапливо готувати його до зльоту (Джейсон лишився біля радара, загіпнотизовано спостерігаючи за світло-зеленою, розмитою по краях цяткою, що невблаганно підсувалась до центру екрана). Джим Ломбарді позривав чохли з пускових блоків і повиймав запобіжні чеки, підготувавши ракетні бокси до стрільби. Гордон Лі ввів у дію двигуни — головний ротор почав плавно набирати оберти. Віктор і Род розчахнули задні дверцята і щось робили з клумаками у вантажному відсіку (що саме Левко не бачив, оскільки «Мі-17» був розвернутий носом на схід, задньою частиною від нього).

Українець, витягнувши шию, підглядав за шарварком довкола «Мі-17». З розмови він збагнув, що справи кепські, і хотів розгадати, що задумав Віктор. Левко настільки захопився спостереженням, що не помічав, як Джейсон Х’юз-Коулман, наполовину розвернувши тулуб, уважно слідкує за ним.

Сивочолий намагався переосмислити ситуацію. А що як Марко Молінарі каже правду, і саме студенти влаштували цей бедлам? Раптом їм вдалося зв’язатись із зовнішнім світом і викликати клятий літак? Дим… Стовп чорного диму, що здіймався над терасою, — це також неспроста…

Лео, прищурюючись, вглядався в те, що робиться біля вертольота; японка трималась позаду, вчепившись обома руками за футболку хлопця і втупивши погляд у траву. «Сліпа? — розмірковував Джейсон. — А може, лиш удає?.. Росіянин лежить зі зламаною ногою, але хто сказав, що він заодно з американцем, українцем і японкою?» Х’юз-Коулман придивлявся до Левка і те, що бачив на лиці хлопця, збуджувало неприємне заніміння в лівій частині його грудей. Райдужні оболонки чоловіка палахкотіли сріблом.