Сергій Ухачевський - Чужа гра

— Мы тут смотрим друг за другом… Нельзя.

— За что меня взяли?!

— За нарушение общественного порядка, — охоче пояснив старший. — Сейчас узнаем, что ты за птица, «откатаем» пальчики, может ты в розыске… Потом проверим твою причастность к преступным формированиям, и — готовое дело.

— Сколько? — коротко запитав Валентин.

— У тебя нет таких денег, мальчик…

Так Валентин опинився в ІТУ. У нього відібрали цінні речі, шнурівки від черевиків, ремінь і кинули у камеру, вщерть забиту арештантами. Валентин, опинившись в обєзьянніку, наче наштовхнувся на стіну смороду. Година пізня, по камері котиться хропіння затриманих. Такого сюжетного повороту не очікував.

… Просидів у камері тиждень. Щодня писав скарги, виховував по понятіям співкамерників, — розважався, як міг. Коли виходив один із затриманих, попросив зателефонувати в Чорнопіль за кількома номерами і розповісти, що з ним трапилося.

Наступного дня в Ніжині був адвокат, якого надіслав Сліпий. Ще через три дні Кіркуєв, схудлий, наскрізь просмерділий камерою, вийшов з ІТУ; зустрічали Астаф’єви з набурмосеними пиками…

Про цей епізод, мабуть, не варто було розповідати, але… Ірина та Тетяна устигли завершити майнові справи і виїхати з Чорнополя. Тетяна приєдналася до чоловіка в Скоп’є, а Ірина, перевізши батьків Андрія до Києва, готувалася виїхати до Німеччини.

Валентин помандрував далі в Москву. Сєнцов зустрів його як дорогого друга. Зізнався, що покінчив із сектантством, і що віра обійшлася йому у двісті тисяч доларів. «Брат Ієзекіїль», заробивши на пастві півтора мільйона баксів, дав драла. Тепер його по цілому світі шукають братки.

— А ми вже тебе поховали, — зізнався Ігор.

— Я живучий. Організовуй дівок, бо десять днів на нарах — не для мого тендітного організму….

— Спочатку справи, — вирішив Сєнцов. — Наш хазяїн, — підняв палець угору, — хоче підтримати у вашому регіоні червоних.

— Я не пхаюся до політики, — скривився Валентин.

— Тебе ніхто й не просить. Замість кидати в общак, будеш цими грішми підтримувати червоних, ми дамо потрібні адреси.

— Це щось нове, — здивувався. — А що скаже Сліпий?

— З ним домовлено. Особливо нас цікавить Львів.

— Там мало комуняк, загальної політики вони не роблять…

— Треба, щоб робили! І нехай з їхніх уст звучить заклик до об'єднання з Росією.

— Ага, — здогадався Валентин. — А в червоних областях ви підтримаєте нациків, щоб продовжувалася колотнеча…

— Вам, хохлам, цього не позичати, завжди чубитеся. Га-га!

— Я циган…

— Твій батько хохол…

— Що це ти заговорив про мого батька? — зачепило Валентина.

— Хочеш, щоб все відразу й виклав?

— Коли почав, говори. Копався в моєму минулому?

— Ідея Нарочицького, — розплився посмішкою Чингізхана. — Здавалося, не маєш жодної больової точки… Тепер є — дві сестри.

— Повторюється історія з мексиканського серіалу…

— Роби добро людям… Старий твій живе у Києві з двома доньками; одній десять, другій чотирнадцять років, дружина померла.

— Це мене не цікавить…

— Як знаєш, — хитрувато посміхнувся. — І ще одне: ти повинен потоваришувати з Швецем. Треба, щоб біля нього крутилася наша людина. Запропонуй кандидатуру Нарочицького в крісло Гуцула.

— Він навіть української не знає.

— Мій кум — западенець — тобі до відома. А біографію йому зробимо таку, як треба.

— Скільки Швецю за це пообіцяти?

— Ста тисяч вистачить.

Після цієї розмови Валентин несподівано замкнувся в собі і навіть не захотів повій, що їх привели в номер. Ігор підсміювався — мовляв, прокинулися родинні почуття. І справді, залишившись наодинці, Валентин зателефонував Олені:

— Хочеш побачити Москву?

— Робота…

— Я за тобою скучаю… І маю до тебе справу… Дізнайся, за якою адресою мешкає в Києві Микитенко Петро Микитович сорок першого року народження, здається. У нього двоє доньок, виховує сам…

З Пашею зустрілися в ресторані, щоправда прохолодно.

— З Нагірною ми питання добили, — повідомив Паша. — Мойша вступається. Але намагаються влізти казахи, тому зашли туди людей.

Валентин знехотя посміхнувся:

— Фільм колись був, як один мужик кілька разів брав Царицин і постійно у складі різних військ — то з червоними, то з білими, то з махновцями, то знову з червоними. Так і я штурмую Нагірну.

— Не смішно, — вирішив Паша. — Далі таке: Сліпий забруднив руки. Мойша не хоче, щоб його ім'я пов'язували з Бондарем. Порядний бізнесмен не може мати справи з бандитом. А в Європі Грабовецький — фігура. Останнім часом у тамтешній пресі стали з'являтися статті про його дружбу зі Сліпим…