Сергій Ухачевський - Чужа гра

— Супрузеская зизнь робить із зурналістів людей, — нарешті вирішив Вечірній. — Тільки смусцяє мене факт відсутності присутності насого сановного Юріста-гінєколога. Він мозе обідитися на нас за то, со пропиваємо нашого сановного Слапака без нього. Піду до мобільного тєлєфона-автомата і визову увазаємого консультанта в сироцайсому спектрі проблем!

Скоро до компанії приєднався Юрченко. Привітав Романа і задихано повідомив — від завтрашнього дня зав’язує бухати. Роман, невдоволений, що прийшов ще один «халявщик», запропонував, щоб той перестав пити від сьогодні.

До Романа у цій компанії ставилися щораз гірше. Лише Матроскін не соромився при зустрічі канючити «сто грам». Розуміючи це, Шлапак вирішив алкоголем розтопити холод у стосунках з друзями.

— То чо не наливаєте, га? — запитав весело. — Та то весілля якесь, маємо пити горівку, казати тости, жартувати, щось мені бажати, а нє?..

Кіт тремтячими руками розлив горілку.

— Ну, — промовив Сашко, — сцьоб у тебе було таке сцясливе зиття, як на мому полотні «Злиття двох оргазмів».

— Картина суперова, — погодився Шлапак, — мені подобається, дякую.

Юрченко, скривившись, і пирскаючи, влив у себе горілку.

— Та шо ти, як свою кров п'єш? — жартував Роман. — Пирскає на всі боки, продукти переводить.

— Певно ти пожалів тієї горілки, бо в Горлянку не йде.

— Зараз вип'ємо по другій, то й піде! Мироську, має бути порядок за столом, а нє? Наливай, чи у тебе рука дрожит в предчуствії оргазму?!

Усі знали, що Кіт бавився гріхом Онана, часто його можна було застати десь у закутку за цією справою. Але Мирославу було байдуже. Налив усім.

— Вип'ємо за те, щоб ти завжди ставився до друзів так, як вони до тебе, о-о, — промовив тост Юрченко.

— Наса друзба і опасна і трудна, — проспівав Вечірній.

— Хіба я такий поганий? Мужики-и… Я для вас готовий на все. Давайте вип'ємо за нас, колєґів і хароших людей!

З такими настроями пропонувати «колегам» справу Роман не наважився… Після п'ятої пляшки стосунки налагодилися і вони перебралися до ресторану. Компанія обросла новими персонажами; їсти вже ніхто не міг. Пилася горілка і запивалася кавою. Танцювали; разів десять для Шлапака замовляли «Я сошел с ума», «На привокзальную», а потім Біджьо, взявши мікрофон, заспівав безголосим басом на мотив відомої пісні: «Сьогодні знову, як лось в кукурудзі, сьогодні знову булькоче у пузі, на ранок треба пивка прихопити, — це все називається словом «напитись», — так просто»!

П'яний натовп танцював, аплодував і викликав Сергія «на біс». Хтось поставив йому пляшку, весела дівоча компанія тягнула за свій стіл. Кіт кудись запропав. Віталік цілувався з дівчиною за сусіднім столом, Юрченко третю годину дискутував із Сашком з приводу державного устрою України.

— Знаєсь, я тебе не люблю! Я тебе не намалюю, бо ти любис комунісьтів.

— Це — порядок, о-о, комуністи, о-о…

— В Уклаїні долзно буть правлєніє не гельманів, а гетьманів! Як на мому полотні «Масозидони — ісход із власті»!

— Нє, п-цани, комуністи, це — о-о!

— Ми должни государствєнні справи рісать на народному віці, і коли якесь ґавно плийсло до власті, всім миром сносать його в зопу, як на мому полотні «Народний трибунал», которого я сьце не создав!

Дискусія припинилася, коли Біджьо привів за стіл трьох малолітніх шлюх. Віталій запропонував йому ввести до пісні слова: «Вони нам зрання забацають мінет, це все називається словом «проміскуїтет» — так просто»…

Вранці друзі виходили з дому Біджьо із запухлими пиками, щулились від холоду. Посадили дівок у тролейбус, самі у таксі поїхали на пиво в «Музу». Несподівано туди завітав пом'ятий Матроскін. З’ясувалося, проспав до ранку під столом у ресторані, розбудила прибиральниця. Шлапак, приєднавшись до гурту, сказав, що телефонував дружині і збрехав, начебто був з Віталієм у Львові, домовлялися про видання його книжки. Паньків на те зітхнув.

— А чьо, — сказав Роман, — ми шо не годні кєнту видати книжку?.. Заваді видали, а нашому другу — нє?

— Як? — насупився Вечірній, схожий на спитого тюленя.

— Можу в себе зверстати, маю папір. Кіт — друкарський станок… Сашко проілюструє, а нє? Пошукаємо спонсорів, щоб дали гроші на обкладинку — ми ж якісь колєґи, а нє? Має бути порядок. Потім дам у газеті рекламу, та якось і продамо.

— Буду вдячним, — розчулено розвів руками Віталій.

— Не треба бути вдячним, — вирішив Роман, — іди за пивом.

— Я без грошей…

— Бери в борг, шо, кєнтам по кухлю пива не поставиш?