Сергій Ухачевський - Чужа гра

Теодор Данилович задоволено сказав:

— Анджей горілку завжди робив на совість. Приємно дізнатися, що його марка завойовує ринки Київщини. Тут знімає подвійну ціну у порівняні з Чорнополем… Власне, чим можу зарадити?

— Нам, чисто, не нравится ваше окружение, — промовив нарешті американський гість. — Оно плохо на вас влияет.

У нього була блатна говірка уродженців київського Подолу.

— Я задоволений роботою своїх людей, — зиркнув на нього Швець.

— Ми можем, чисто, предложить вам альтернативу, — продовжив Макс. — Должность в фонде Держмайна по приватизации. Своих двадцать штук в месяц, чисто, будешь иметь.

— Я двічі відмовлявся від таких пропозицій, — відказав Швець.

— Значит в ваших отношениях с Гуцулом полное взаимопонимание, — зрозумів господар.

— На роботі буває різне…

— Неужели вас устраивает, что они, чисто, оккупируют водочный рынок и подрывают экономику державы?

Швець розсердився:

— Мені до дупи, бл! Що ви від мене хочете?!

— Увольте Гуцула, — запропонував Молдован. — В Чорнополе найдется человек, способный его заменить…

Теодор Данилович криво посміхнувся.

— Это, чисто, будет стоит денег, — пообіцяв Красовскі. — Сто штук баксов — без базара.

— Не забувайте про Анджея.

— Він у тюрмі, нахуй, і вийде не скоро, — запевнив Боровицький. — Над етім ми работаєм.

— Коли отримає строк, бл, поговоримо, — вирішив Швець.

Присутні за столом перезирнулися. Швець був не в тім'я битий.

— Мы подумаем над этим, — розчаровано сказав Ігор Дмитрович. — Надеюсь, этот разговор останется между нами… Главное, понятно — Гуцул с Анджеем — ваша обуза. Кстати, нам нужна информация, где они развернули водочное производство, где их цеха и склады.

Швець посміхнувся і промовив:

— Гуцул дає мені шматок хліба, нехай, бл, гіркий і часом не лізе в горлянку; де вони його добувають, мене ніх’я не цікавить. А прийде час, і внуки запитають: що ти, діду, бл, зробив, аби ми не почувалися випадковими людьми на святі життя?!

Молдован по-діловому кивнув:

— Наша дружба, карьера, деньги, власть — вот что мы можем предложить взамен. Только вы должны забыть о своих деструктивных националистических взглядах, нахуй.

— Які там взгляди, мать їх, — зітхнув Швець.

Ірина поверталася до Києва. Впевнено вела авто. Включила музику на весь повну потужність; імпульсивно барабанила пальцями по керму і підспівувала. Дурненькі слова в цих пісень: «Озирнися довкола, це мій рай і ти у ньому, в моєму парадизі…» «А де ж мій рай? — подумала гірко, — Постійно одна. Тільки й оббиваю ментовські пороги». А адвокат з розумною пикою пояснює: «Там треба підплатити, там підмазати»… Князь з Ангелом ходять злі, від них слова доброго не почуєш.

Батько, як чорна хмара — непорозуміння з Швецем. Той, відколи кинув пити, став ворожим, відмовляється допомогти звільнити Андрія. Від цього страждає бізнес, почали піднімати голову конкуренти. Хлопці терміново викликали з Москви Кіркуєва з п'ятьма бойовиками, а ще відкликали десятьох з Праги. Ситуація виходила з-під контролю.

Ірина й незчулася, як під'їхала до Києва. Нарешті вдома, нарешті там, де немає рутини провінційного містечка, тиші і заклопотаних злиднями перехожих. Нарешті очі не будуть мозолити свекруха з тестем. Марина Григорівна немов сказилася. Після затримання сина на неї напала неприродна активність, що виливалася в пустопорожні балачки з подругами по телефону, у сварки з чоловіком.

… Вдома на Ірину чекала несподіванка — Шлапак. Це чудо, попиваючи французький коньяк з її бару і сидячи перед телевізором у трусах, дивилося порнографічний фільм.

— Ірусю! — п'яно зіскочив, одягаючи спортивні штани. — А я приїхав до Оленки, бо боїться сама спати… Не дивися, що в хаті таке-всіляке розкидано, то Лєна прийде і прибере, а нє?

У квартирі можна ногу зламати, а цей виродок чекає, поки прийде з роботи дівчина і стане прибирати!

— Ні, «Ромасику», — сказала сердито. — Зараз ти піднімеш дупу і вилижеш тут, щоб було чистіше, ніж до мого від’їзду. Я через годину повернуся. Зрозумів?

— То тут чисто, — розводив руками Роман. — Та прийде Оленка…

— Я хочу повернутися сюди не як у клуб онаністів, а в чисту і провітрену квартиру!

— То давай допоможи, разом станемо, я повитираю порохи, га?

— Зробиш сам!

Розвернула і вийшла геть. Кого-кого, а цього блазня бачити не хотіла. Зателефонувала на мобільний подрузі.

— Чому Роман повинен прибирати? — невдоволено запитала Олена. — Через годину я прийду і приберу!