Радій Радутний - Три тисячі смертей

Сержант на нього дивиться — з надією:

— Та ти ж, мабуть, його й не донесеш...

Той мало не підстрибує :

— Я донесу! Я такий! Ви не дивіться, що я худий, — я жилистий! Донесу! Ви тільки...

— Ну добре, — це вже я кажу. — Біжи в штаб, підійди до Міхалича — це в нас кухар був — в нього, я знаю, трохи є. Але біжи через ліс, а перед самим штабом є відрита ділянка — ти її краще проповзи, щоб ніхто не помітив. Міхаличу віддаси наш — він у нас все одно старий, а йому все одно, і в нього візьмеш свіжий. Тільки слідкуй, щоб запечатаний був, й щоб пломба не зрушена, бо я Міхалича знаю...

Сержант на пульті морду зробив — як камінь, щоб не заіржати. Вклали ми тому хлопцеві в мішок вогнегасника, запечатали, руку потисли — й "з Богом!". Побіг...

Через півгодини прилітає — ящик аж на плечі, сам весь подертий, задиханий. Каже :

— Перед самим штабом мало на командира не нарвався — довелось кущами обповзати.

— Молодець, — кажу. — Але до біса, витягай швидше моноліт!

Бідолашний хлопчина витягає з великого мішка ще один — запечатаний, я беру — Боже ж мій! Що туди Міхалич запхав! — несемо в пультову, розкриваємо — а там здоровенне таке ковадло, кілограмів на шістдесят. Як його хлопець пер кущами — не уявляю!

Гонщик зареготав так, що мало не скинув джипа в кювет.

— Але це ще не все. Виходимо з пультової. З кам'яними пиками. Командир розрахунку — теж сержант — каже :

— Слухай... мені соромно просити... ти в нас такий герой... але до моноліта треба ще й підтвердження. І старе віднести треба.

Хлопець, як почув про героя — мало не луснув.

— Я, — каже, — збігаю! Я й не втомився зовсім!

Забили ми йому в мішок ще одного вогнегасника — помчав. Годину нема... півтори... турбуватись почали. Коли з'являється. Ледве на ногах стоїть. На плечах мішок — із нього завбільшки.

— Доніс, — шепоче... й падає.

Тут уже й ми полякались. Привели його до тями, спирту налили трохи... Мішок розкрили — а там шлак з кочегарки... кілограмів вісімдесят.

Джип знову хитнувся так, що мало не зіскочив в кювет — щоправда, канави тут уже були чисто умовні.

— Отже, витримав він те все. Прийшов до тями, ми всі в коридорі вишикувались, й командир урочисто так каже:

— За героїзм і мужність... проявлені під час бойового чергування... рядовому такому-то.... оголошую... подяку!

Хлопець груди випнув, як Доллі Бюстер [5] Відома порнозірка. Прізвище дає зрозуміти, чим саме вона відома. , й затинаючись від гордості, видав:

— Служу... Радянському... Союзу...

Я сам аж розчулився. Коли дзвонить трохи пізніше Міхалич.

— Що ж ви, — каже. — Ще раз бійця не прислали? Я вже йому ще один вантаж з монолітами наготував...

— А що, — питаю, — за вантаж?

— Та повен мішок цуценят!

Моше акуратно зупинив машину, впав головою на кермо, й сміявся кілька хвилин. Всі інші теж покотом качалися на сидіннях. Поруч прохурчала якась вантажівка, товстий водій висунувся у вікно, посигналив веселим пасажирам й погнав далі.

Заночували в невеличкому мотелі в такому ж невеликому місті — його назвою ніхто так і не поцікавився. Вже у номері Гонщик кілька хвилин почаклував з кишеньковим GPSом [6] Навігаційний прилад. Показує координати на місцевості. , щось порахував й заявив, що завтра до вечора доїдуть. Сапер знизав плечима.

Завтра — то й завтра.

Уночі сигналізація джипа пару разів бібікнула й один раз гавкнув Сапер — для місцевих злодюжок цього вистачило, щоб залишити машину на місці, ще й неушкодженою.

Наступний день почався сірим, як осінній туман, світанком, похмурим буркотінням затяганої офіціантки й позавчорашніми котлетами на сніданок. Калібр, що снідав по-європейськи — кавою з булочками, спочатку сміявся, потім ковтнув кави й скривився так, що настрій інших одразу покращився. Собака Сапер від місцевого аналогу м'яса спочатку відмовився, потім уважно поглянув на господаря, заскімлив й кістку обгриз.

Все ще незадоволено кривлячись, найманці посідали в джип, підзаправились місцевим, явно розведеним бензином — якби машині не судилося коротше життя, через сто тисяч кілометрів довелось би знімати кілограми нагару — й рушили далі.

— Як вони тут живуть, — Моше буркотів, наче ветеран Наполеонівської гвардії [7] Наполеонівських гвардійців недаремно називали "старими буркотунами" (авт.). . — У нас би в цю забігайлівку ніхто вдруге не заїхав.

— А інші такі самісінькі, — заспокоїв його Дізфайндер. — І харчі там такі самі. І бензин скрізь розводять, та ще й не гасом, як тут, а водою.