Радій Радутний - Три тисячі смертей

За двадцять кілометрів перед російським кордоном Юр вибрав велику білу вантажівку з російськими номерами, штовхнув Гонщика, щоб той прилаштувався до неї збоку й промовтисто показав у вікна водія дві стодоларові купюри. Той якусь мить повагався, але потім кивнув, й заскреготів гальмами.

— Груз возьмешь? — без підготовки почав Дізфайндер.

— Большой?

— Килограмм десять.

— Порошок?

— Железяки.

— Пятьсот.

— Триста.

— Четыреста.

— Четыреста пятьдесят.

— Договорились. Где ждать?

— Десять километров за Белгородом. Езжай по трассе, только медленно.

Шофер кивнув і мовчки поліз у кабіну.

Джип постояв хвилин із десять, потім Дізфайндер попросив Гонщика під'їхати до розбитого телефона-автомата, набрав "02", й, притримуючи пальцем кадик, прошепотів: "На митному посту закладено два кілограми пластикової вибухівки. Рвоне через двадцять хвилин", — й коли джип підкотив до невеличкого свіжопофарбованого будиночка — товстий старшина лише нетерпляче махнув йому жезлом — "Проїжджай швидше".

— Welcome to Russia [2] Вітаємо у Росії І (англ.). ! — засміявся Гонщик. — Калібре, сідай за кермо, а я теж посплю.

Він зупинив машину, вийшов, недбало справив малу потребу під якийсь дорожній знак й помінявся місцями з Гансом. До мети подорожі залишалось ще близько двох тисяч кілометрів.

За Бєлгородом на них ніхто не чекав. Ображений у найкращих почуттях, Дізфайндер голосно лаявся, Гонщик сміявся, Ганс кляв російську злодійкуватість, а Піт посміхнувся й видав:

— Ну що ти одразу погане думаєш... Може, він просто в катастрофу попав...

За годину їзди почуття більш-менш вгамувались й на короткій нараді вирішено було експедицію не припиняти, а зброю роздобути на місці.

Першу годину дороги місцевість мало відрізнялась від тієї, що до неї найманці вже давно звикли. Таке саме більш-менш гладеньке шосе, реклами станцій техобслуговування, бензозаправок та придорожніх кафе, більш-менш рівний потік машин — в основному, великих вантажівок. Калібра, який ніколи не бував у Росії, дивували великі колгоспні поля — він лаявся, й казав, що треба бути справжнім дикуном, щоб отак занапастити землю, й нахвалявся після повернення зібрати команду й показати цим "унтерменшам [3] Untermensch — недолюдок (нім.). "... на що Гонщик засміявся, й нагадав, що "ваші колись уже показали". Сапер мовчки роззирався на всі боки — відчувалось, що країна йому вже трохи знайома, але про подробиці ніхто, звичайно, й не питав.

Один Дізфайндер відчував себе в своїй тарілці, сміявся, й час від часу підкидав дошкульні репліки на адресу "істинних арійців":

— Підводять, значить, того пацана до пана гауптмана, а той і питає: "Ти єсть знать, де партізанен?". "Так, — каже хлопчик, — знаю". "Молодець, юнге, молодець. Фотт шоколадка. А как тебя зофутт?". "Ваня". "А фаміліє?". "Сусанін..." "П о шол вон, мальшик! І отдай шоколатка!".

Утім, діставалось не тільки невдалим завойовникам.

— Герр комендант, герр комендант!

— Что ві хотель?

— Мне масла бы немного.

— Затшем вам масло?

— Тачку смазать , а то скрипит.

— А как он скрипит?

— Ну как., как обычно... скрып... скрып... скрып...

— Расстрелять!

— За что , герр комендант?!

— Тачка должен скрипеть "скрип-скрип-скрип"!

Гонщик іржав, як кінь, Калібр пирхав, але теж усміхався, Сапер-пес весело гавкав, спостерігаючи за загальними веселощами, а Сапер-господар мрійливо мружив очі, згадуючи якісь епізоди, пов'язані з Росією.

— Ти нам баки не заливай, — першим нареготався Моше. — Ти краще розкажи про місце, де будемо працювати.

— А що там цікавого, — знизав плечима Дізфайндер. — Місця як місця. Влітку тепло, взимку холодно. Дуже холодно. Влітку енцефалітний кліщ. Заражені приблизно три відсотки. Така собі лотерея. Тож у лісі піднімайте комірці й насувайте на лоба те, що на голові.

Він зітхнув.

— Люди п'ють. Без міри. Все підряд. Мене колись один дідок квасом пригостив — градусів двадцять, але не відчувається зовсім. Ковтнеш — голова ясна, а ноги не йдуть. Ну що ще? Лісів багато. Болота. Гадюк нема, бо взимку все вимерзає. Наче все.... Втім, не зовсім. Якраз недалеко від того місця, куди їдемо, так звана "зона аномалії", або ж "нечисте місце". Хто іншопланетян бачить, хто чортів з лісовиками. З часом там щось неясне діється, але що саме — не пам'ятаю: чи то прискорюється, чи то сповільнюється. Літаючі тарілки так узагалі кожен другий бачив....