Радій Радутний - Три тисячі смертей

— Пораджу, — кивнув Піт. — Бункер герметичний?

— Ну, теоретично так. Насправді, звичайно, травить добряче й у разі чого його треба піддувати.

— А вхід у вентиляційну систему де?

— А прямо на даху.

— Тоді можна отруїти повітря в вентиляції. Ну, чимось нервово-паралітичним, швидкої дії, фільтри таке пропустять. Але бажано, щоб перед цим бункер було загерметизовано.

— Це можна, — кивнув Дізфайндер. — Це робиться по тривозі. Ану, Гонщику, дай-но того портфеля...

Найманець розгорнув паперову мапу — звичайно, на ній красувався гриф "Совершенно секретно". Колишніми радянськими картами торгували всі, кому не ліньки було.

— Так-так... Виходить, у тому районі, звідки треба вкрасти головку, стоять три дивізії. Відповідно, тривоги проводять десь раз на місяць, отже, за теорією ймовірності, не пройде й двох тижнів, як хтось раптову тривогу таки оголосить.

— А як ми про це взнаємо? — недовірливо перепитав Сапер.

— А ще днів за три, — посміхнувся Дізфайндер. — Ти уявляєш, що буде, якщо офіцерів не попередити? Чорта з два кого знайдеш.

— Цікаві у вас раптові тривоги, — пирхнув Калібр. — Нічого дивного, що...

— Це не у нас! — урвав його Юр. — А у росіян.

— А хіба....

— Ні. І давай перейдемо до справи.

— Добре, вибач.

— Не буде діла, — пирхнув раптом Сапер. — Сидіти два тижні, потім нестись чорт-зна куди, мінувати бункер на очах у вартових....

— Ну, навіщо ж так, — поморщився Дізфайндер. — Ніякого в тебе естетичного відчуття...

Всі засміялись.

— А як?

— Тривогу доведеться спровокувати. Бочка на цей час вже має бути замінована.

— Хвилинку, хлопці. А як ви ту хімію збираєтесь везти? — зненацька вліз Калібр.

— Ну... — Сапер замислився.

— Отож. А дивись, якщо просто змусити їх запустити дизелі й пустити вихлоп у вентиляцію?

— Цікава ідея, — посміхнувся Дізфайндер. — Чимось знайомим повіяло.

— Істинно арійський інженерний дух! — гордовито підняв пальця вгору Ганс. — Правда, Моше?

— Іди ти, — насмішкувато сплюнув Гонщик. — А як наші ваших потім по всьому світу виловлювали?

Гонщик пирхнув, але пальця опустив.

— Ну добре, добре. Але ідея все одно непогана.

— Ще краща, ніж ти думаєш, — підхопив Дізфайндер. — Як ти гадаєш, що буде, коли знайдуть кількасот трупів, отруєних невідомим газом?

— Ну... — Калібр знизав плечима. — Наші оголосили б бойову готовність, провели б розслідування... А ваші... пардон, а росіяни?

— Будеш сміятися, але те ж саме, — Дізфайндер на хвилинку замислився.

— Але ж цього нам і треба! — перший додумався до того ж Моше. — Оголосять тривогу, виведуть у ліс пересувний КП... Слухай, це ж...

— Згоден, — кивнув Юр. — Так що вибач, Гансику, ідея гарна, але.... Втім, ти нас підштовхнув до розв'язання іншої проблеми.

— Хоч якась із мене користь, — зітхнув Калібр. — А то згадуєте, лише коли треба вертоліт завалити.

Всі знову зареготали.

— Добре, повернімося до першої проблеми. Як оголосити тривогу там, де треба?

— Ну, — Моше знизав плечима, — я б спробував спровокувати.

— Цебто як?

— Знаєте анекдот? Дружина полковника приходить додому й просить чоловіка дуже не напиватись, бо завтра їхній полк перебазовують. Той починає над нею сміятись — мовляв, я командир полку ні про яке перебазування нічого не знаю, а ти знаєш! Та де ти таке почула?! — Як де? Весь ринок говорить... Наступного дня й справді надходить наказ підготуватись до перебазування. Полковник приходить до дружини, цілує ручку й просить сходити на ринок й послухати, а куди ж саме перебазовується полк.

Калібр зареготав так, що мало не впав зі стільця, Дізфайндер теж, Піт спочатку не зрозумів, а потім заіржав, як справжній кінь, й навіть пес підскочив на ноги й пару раз гавкнув — він любив, коли господар із товаришами сміялись. Майже завжди це означало підготовку до нового бою.

— Добре, добре, — нарешті заспокоївся Дізфайндер.

— Але як... Хоча знаю. Треба познайомитись у місті з кількома офіцерами, відрекомендуватись колегами з сусідньої дивізії, горілки випити, розпитати про наслідки перевірки, а коли ті вирячать очі й запитають "Якої ще перевірки?!" — теж вирячити очі, й запитати — "Як, вас ще не перевіряли?!"...

— Можна спробувати, — кивнув Сапер. — Нічого не втрачаємо. Але мені такий варіант не подобається. Дуже вже хисткий. Крім того, всі ми говоримо російською з акцентом — буде, наче в учбовому фільмі під назвою "Як викрити шпигуна".

Всі знову посміхнулись.

— Ну, можна й простіше, — Гонщик закотив очі до неба. — Там поблизу якийсь хімічний завод або склад боєприпасів є?