Радій Радутний - Три тисячі смертей

Зовсім інша картина була тут навесні або влітку — небо просто сліпило своєю блакиттю, а степ видавався пофарбованим у зелений колір... Спогад цей вирвався несподівано, з давно похованого минулого, і Юр спохмурнів.

...А все ж таки, як було б непогано, хоча б час від часу, працювати не по вуха у багнюці і не на голому камінні, а тут, біля води, очерету й чисто-блакитного неба...

Юр раптом згадав, у чому полягає його праця — й мало не прикусив язика. У жодному разі не хотів би він накликати війну на цю благословенну землю!..

Крапка на великомасштабній карті перетворилася у величеньке коло на п'ятикілометрівці й виїхала за межі екранчика, на більшому масштабі. Юр зітхнув — наскільки б легше було походити тут вертольотом з металодетектором на шворці та комп'ютером у кабіні. Потім згадав, де знаходиться, знову зітхнув і поліз у човен. За сьогодні він мав намотати майже десять кілометрів.

По прямій, звичайно.

Але, як він і здогадувався, ні про яку пряму не могло бути й мови. Перша ж протока нахабно розляглась упоперек запланованого маршруту. Найманець пересік її. Вийшов, сподіваючись пішки пройти далі хоч з кілометр, але вже за кілька хвилин провалився по коліна в болото й, лаючись, рушив назад — за гідрокостюмом.

GPS та датчики металодетектора довелося прилаштувати на тілі, добре, що конструктори їхні передбачили й такий варіант, а може, мали його як основний.

У центрі кола, звичайно, не було жодного сліду металу.

Юр озирнувся — він стояв по пояс у воді й по коліна у багнюці, позаду простягався, проламаний в очереті, коридор, попереду шурхотіла в сушняку перелякана гадюка — й сплюнув.

Його робота, мабуть, органічно не могла обходитись без багна.

Перше коло спіралі мало радіус близько двадцяти метрів. Відповідно, збоку це мало просто ідіотський вигляд — тип у брудному гідрокостюмі бреде, по пояс занурюючись у брудну воду, продираючись через очерет, і весь час поглядає на великий прилад на руці, схожий на стільниковий телефон. Милуватися тією картиною, щоправда, не було кому, й до вечора Юр розширив радіус майже до п'ятисот метрів.

Жінка чекала на Дізфайндера, як на коханого чоловіка: крутилася навкруг, стояла, тримаючи рушник, коли той вмивався, й метушилася за столом, то підкладаючи картоплю, то наливаючи молока.

Ніч, проведена разом, ніби прикрасила її — і Юр навіть трохи здивувався, визначаючи, наскільки ж він помилився з визначенням віку — на двадцять? п'ятнадцять? десять років?

— До речі, — якось між іншим запитав він. — Тут колись жили... от, забув уже прізвище... ну, жінка самотня, з дочкою. Дочку, здається, Тетяною звали. Не знаєш?

— Так я ж і є та Тетяна, — усміхнулася господиня. — А звідки ти їх знаєш?

— Так, чув від когось, — недбало знизав плечима гість й непомітно перевів розмову на інше.

Наступного дня вперше довелося плисти. Вода навіть здалеку видавалась холодною. Юр спробував натягнути ласти на неопренові шкарпетки, покректав хвилин десять, потім сплюнув, одягнув ласти на голі ноги й ступив у воду.

Вода обпекла холодом.

Він сплюнув ще раз, вийшов з води, старанно вимочив ласти й шкарпетки й за кілька хвилин таки натягнув і те, й друге.

Вода тоненькими цівками ринула під костюм, Юр здригнувся, але вперто ступив далі й за кілька кроків рівень дійшов йому до грудей. У штанах вода вже зігрілася, натомість груди ще різало тими осоружними цівками, і Дізфайндер з жалем подумав про казан з окропом.

Він тут був би досить доречним.

Найманець присів — повітря зі свистом вирвалось з-під каптура, гума охопила все тіло і затиснула, ніби любляча жінка.

З вантажами він теж трохи помилився — й одразу булькнув на дно, наче сокира. Втім, це виявилось по-своєму непогано — таке стрімке занурення допомогло напустити води під костюм. Юр ще з хвилину потремтів, відстібаючи один вантаж, потім зігрівся, ліг на воду й ворухнув ластами.

Дивне, казкове видовище відкрилось його очам.

Ніколи раніше він не пірнав о цій порі. Дрібні водорості, органічні рештки вже осіли зимувати на дно, й вода була кришталево прозора, як у Чорному морі. Але на відміну від піску й каміння морського підводного світу, тут вирувало життя.

Видимість сягала трьох-чотирьох метрів — доволі рідкісне явище, як для річки.

Дно було повністю вкрите. Шар дрібних скойок та кущів водоростей простягався на всі боки й кінця йому не було видно. Юр пірнув — просто так, для розваги — й пішов у метрі над дном, як вертоліт.