Зигмунт Милошевский - Безцінний

Потім починаються ускладнення. Німці тікають від радянців, намагаючись вкрасти якнайбільше, але щодня мусять коригувати свої плани, міняти повні скарбів потяги на вантажівки, потім на легкові машини, а насамкінець, — на те, що поміститься у валізі. Логічно було б припустити, що тоді, на зламі сорок четвертого і сорок п’ятого років, ЛРР не полишають Ганса Франка, що губернатор тримав найцінніші твори як свій останній поліс безпеки. Разом виїздять з Кракова 17 січня, проводять з Вільгельмом Палез’є тиждень у Рихтгофена в Сихові, сортуючи скарби та висилаючи їх у подальшу дорогу.

А тепер увага. Я розмовляла колись із донькою Рихтгофена, тоді малою дівчинкою. Їй було всього кілька років, але вона добре запам’ятала ті дні, мабуть, через атмосферу страху, небезпеку, чутні вже звуки радянської артилерії. Розповідала, що одного дня мати витягла її з ліжка й звеліла одягтися. Потім вони спустилися до «великої зали», як вона висловилася, бо мати хотіла показати їй картини, настільки прекрасні, що вдруге вона такі не побачить.

Що бачила? З її опису випливає, що Рубенса, зрештою досі не знайденого, і «Пані з горностаєм» Леонардо, «Портрета Юнака» там не було, я показувала їй знімки, вона божилася, що такої картини не бачила.

З Сихова наші герої вирушають далі через Дрезден до Баварії, де 4 травня Ганса Франка заарештовують американці. Його поплічника у злодійстві Палез’є теж невдовзі хапають; підлещуючись до союзників, він повідомляє, де на віллі Ганса Франка заховано Леонардо й Рембрандта, і справді, дві картини там є. А де Рафаель? Де Юнак? Тут починаються спекуляції.

Гіпотеза номер один, підтверджена сином Ганса Франка, Нікласом. У своїх спогадах, написаних на основі батькових нотаток, він припускав, що під кінець війни Юнак був на віллі у Фішгаузені і, як це незворушно описує Франк-молодший, «потім десь зник, напевно, висить у якійсь сільській хатині після того, як мати виміняла його на масло». Варіант із сільською хатиною малоймовірний, значно вірогідніше, — якщо, звісно, Рафаель фактично перебував у Фішгаузені, — що його потайки заховали американці. Які люблять хвалитися, як вони рятували твори мистецтва, і не люблять нагадувань, що не завжди поверталися за океан з порожніми руками.

Гіпотеза номер два, підтверджена Едуардом Кнайслем, віденським консерватором, який допомагав пакувати зібрання в Сихові й транспортувати їх до Баварії. Кнайсль у шістдесятих роках зізнався ФБР, що відразу після війни бачив Юнака в домі Палез’є. Згодом, на жаль, раптово втратив пам’ять і відмовився від цих зізнань, але припустімо на мить, що Рафаеля привласнив підручний Франка Вільгельм Палез’є. Це цікава постать, бо він єдиний відповідав перед судом за грабіж творів мистецтва на території Польщі. Американці передали його нашим, наші блискавично його засудили — якщо комусь цікаво, під час процесу він страждав на цілковиту амнезію, — й посадили на кілька років до Монтелюпіха [29] Монтелюпіх — назва тюрми на однойменній вулиці у Кракові. .

Що з ним було далі? Нічого, бо після вироку не прожив навіть двох місяців. Не повірите, але за офіційною версією, поширеною тоді червоними, в ув’язненні його вбив американський шпигун. Звідки він там узявся? Знову не повірите, але приїхав до Польщі, супроводжуючи потяг, яким до нас із американської окупаційної зони поверталися викрадені німцями скарби. Мушу визнати, що навіть в умовах сталінської пропаганди версія про імперіалістичних шпигунів, які вбивають німецьких бандитів у польських тюрмах, — це вже занадто.

Франка повісили в сорок шостому, тож не минуло й півтора року від кінця війни, а всі свідки найбільшого воєнного грабунку вже годували хробаків.

Так чи інакше, мені здається, що найвірогідніше Рафаеля або викрали американці, або Палез’є встиг випустити портрет на чорний ринок. Не вірю в решту гіпотез: що він загубився під час евакуації Ганса Франка, що залишився десь у Нижній Сілезії, що його з’їли миші або спалили росіяни. Це німці могли покинути в трактирі Матейка [30] Ян Матейко (1838–1893) — відомий польський художник, автор батальних та історичних полотен. , якого не цінували і який мав для них значення лише з політичних міркувань, бо їм колола очі прусська присяга й поразка під Ґрюнвальдом. Але Рафаеля? Нізащо.

Можливість, що Юнак потрапив на мистецький чорний ринок, є зрештою стовідсотковою. Так само як і те, що протягом останніх сімдесяти років змінював власників. Це могло статися в сімдесяті роки, коли раптом з’явилося підозріло багато пліток з приводу Юнака. Одна з них вела до НДР. Тоді ж з’явився таємничий «американець з техаським акцентом, для якого гроші не мали жодного значення», що шукав науковця, який би погодився таємно провести експертизу картини. Шукав у Варшаві, шукав у Нью-Йорку, припускав, що згода провести експертизу означала б подорож до Австралії. Нічого більше не знаємо.