Зигмунт Милошевский - Безцінний

Дякую, Лізо, мені приємно, що хоч хтось із присутніх тут мене слухає. Матейко уже тоді був корифеєм, прийняв замовлення Мілевського, але вирішив, що митець не може бути невільником і повинен мати трохи свободи. Тому зобразив себе з палітрою в натуральних розмірах, але вніс певні зміни. Варто пригадати, що Мілевський не образився, а навпаки: автопортрет Матейка, разом із «Станьчиком» і «Богомільними євреями» Геримського, вважав оздобою своєї колекції.

Про що це я?

Так, автопортрети. Наскільки я знаю, він мав їх близько двадцяти, але, як я згадувала раніше і про що говоритиму далі, повний склад колекції та її доля залишаються таємницею, зважаючи на вдачу навіженого графа. Серед них точно був Геримський, я бачила репродукцію, хоча його вважають утраченим. Напевно, були Мальчевський і Матейко, вони висять у Варшаві, до речі, поряд з де Лаво [77] Людвік де Лаво (1868–1894) — польський художник. і Аксентовичем [78] Теодор Аксентович (1859–1938) — польський художник вірменського походження. . Каролю, годі мене критикувати. Що з того, що ці прізвища їм нічого не говорять, я намагаюсь обґрунтувати своє припущення.

Як його можна озвучити? Без обґрунтування? Так, я знаю, що тут немає мого наукового керівника.

Гаразд, повернімося до головної думки. Вона полягає в тому, що протягом тих кількох паризьких років навіжений граф міг умовити групу паризьких художників, у якій він обертався разом з Геримським, написати для нього свої автопортрети.

Так, люба Лізо, саме це я й хочу сказати. Може, і не, як ти кажеш, «в дупі», але десь, невідомо де, є зібрання полотен розмірами сто шістдесят на сто десять сантиметрів, на яких зобразили себе твій Клод і твій П’єр-Огюст та інші твої улюбленці, яких ти любиш витягати з музеїв через комин. Відомі як імпресіоністи, відомі як батьки сучасного живопису, а передусім — як варті десятків мільйонів доларів рекордсмени ринку мистецтва.

Визнаю, що якби це була правда і якби ми це знайшли, це було б найбільше враження, справлене шановними художниками, від часу, коли було висміяно їхню виставку в 1874 році. У газетах тоді писали, що пробний ескіз шпалери є твором досконалішим, ніж та імпресія.

Ну, це важливе питання. От тільки звідки я маю знати, де воно є? Якщо, я підкреслюю: якщо — воно існує і взагалі де-небудь є.

— Воно є, — сказала Ліза. — Я бачила перед ваєнні знімки без кольору, партрет Клод Моне пензля Огюст Ренуар. Клод стоїть разом з палітра. Але науковці сказати, що це фальш, бо ніхто ніколи не бачила такого партрета живого.

Лоренц на мить замислилась.

— Це мало б сенс. Усі отримали замовлення на автопортрет і вирішили порозважатися, малюючи один одного. Це було не вперше, оскільки інший портрет Моне, написаний Ренуаром, висить у музеї д’Орсе.

— Але ж ти сама раніше стверджувала, що це неможливо, щоб такі картини не випливли, — зауважив Ґмітрук. — Що вони надто коштовні, аби хтось тримав їх на горищі сто років.

— Правильно, я так казала, але тоді я не припускала, що складником рівняння є Корвін. Наявність божевільного у рівнянні — це привід ще раз задуматися, передусім тому, що він жив у божевільному світі, притягуючи інших ненормальних як магніт. І тепер наближаємося до другої частини розповіді, тобто долі колекції графа Мілевського. На жаль, вона не збереглася повністю; якби збереглася, то знаходилася б у спеціально збудованому для неї музеї і становила б пам’ятку живопису в польських зібраннях. І якби в ній справді були різні родзинки, привезені Корвіном із Парижа, то кожен путівник Польщею починався б зі згадки про Мальборк, Величку і Корвінаріум…

Телефонний дзвінок перервав Зоф’ю. Майор миттю відповів:

— Ґмітрук.

Це було єдине слово, яке він сказав під час хвилинної розмови. Зосереджено вислухав усе, що йому повідомили, і роз’єднався.

— О двадцятій маю бути на паркінгу біля тропікаріуму, за два кілометри звідси. Через кур’єра отримаємо документи й готівку, це дозволить нам повернутися до Польщі.

— Тропікаріум? Це якийсь жарт? — Лоренц вказала на вікно, яке до половини було засипане снігом.

— Не знаєте? — здивувалася Ліза. — Тут маємо найвеликший парк зоо в Швеція. Тігри є, горілли, медвяди і еліфанти. Дві великі.

— Що дві великі?

— Дві великі еліфанти.

Зоологічна дискусія дівчат іще повного мірою не розпочалась, а вже було зрозуміло, що вона веде в нікуди.

— О’кей, неважливо, — сказав Кароль. — Важливо, що за кілька годин їхатимемо в таксі до аеропорту. А тепер завершуй про цього Мілевського.